Коли у Луцьку +16, яскраво світить сонце, містяни масово гуляють весняними вулицями, важко повірити, що десь недалеко можуть бути кілометри глибокого снігу та криги. Але тільки не нам. Тож коли після напружених осінньо-зимових місяців роботи в мене і друзів почали сідати внутрішні «батарейки», коли сонце пригріло по-весняному, наші думки почало все більше займати зелене море лісів на південь від Луцька. Карпати... Високі хребти, такі як Чорногірський, Мармароський чи Свидовець, в цей час ще вкриті суцільним глибоким сніговим покровом. Тож ми вирішили відкрити сезон пригод невисокими, але надзвичайно мальовничими львівськими горами - Сколівськими Бескидами. Перші півтори години підйому були нескладними, сонячними, майже прогулянковими.   Згодом нам стали траплятися маленькі сніжники, які поступово, з набором висоти збільшувались, переростали у суцільні снігові поля серед грабово-смерекових лісів.  Останніх сорок хвилин підйому до вершини гори Лопата (1210 м) на хребті Зелем‘янка ми йшли суцільним снігом, часом провалюючись у нього по самі помідори.   Нарешті, вершина! До речі, Лопата відома не лише своїми гарними пейзажами а й тим, що тут у липні 1944 року вояки УПА у важких боях отримали перемогу над німецько-угорськими військами.    Споглядання фантастичних пейзажів зимово-весняних Карпат, обід. А далі нас чекали дві з половиною години блукань. Коротше, до нас вчепився Карпатський Блуд.  Google Maps часом виснув, не зовсім коректно відображаючи наше місце знаходження і не бажав завантажувати наступний район подорожі, через зарослі майже до самих верхівок хребти було складно зорієнтуватись на місцевості, суцільний сніг, а точніше кілометри снігу, приховували під собою такі помічні у літньо-осінніх подорожах стежки.   Сліди молодого ведмедя, вовків, оленів, кабанів, десятки провалювань у розмяклу на весняному сонці снігову кашу, багато підйомів, спусків, траверсів вершин, промоклі ноги друзяк, які не захотіли вдягати гамаші  і наскрізь намочили взуття.  Над усією цією пригодою поступово заходило сонце, на гори впали вечірні тіні. Коли ми, зробивши коло біля гори Мутної (!!!), так так, саме Мутної  , висотою 1261 метр над рівнем моря, натрапили, зрештою, на свої ж сліди двогодинної давнини, хвилин п`ять дуже сильно сміялися. Вирішили не продовжувати маршрут далі (сонце сідало, мокрі ноги колег почали сильно мерзнути) і повернулись на вершину гори Лопата, де в сутінках поставили намет.  Проте пригоди не закінчились. Мокрі дрова ніяк не хотіли горіти, попри півторагодиннні зусилля, тож на допомогу прийшов газовий пальник. Тепла туристична їжа швидкого приготування і чай... Блаженство, яке ми майже не помічаємо у цивілізації і яке так цінуємо під час пригод в горах. А нагородою нам за всі блукання було надзвичайно прозоре карпатське небо з десятками сузір’їв та тисячами яскравих далеких зірок. А ще дзвінка тиша і майже повна відсутність мобільного зв’язку, який лише час від часу пробивався до нас окремими смсками стурбованих родичів. Ніч минула спокійно, майже без вітру але з чиїмось богатирським храпом.  Зранку, після сніданку, ми за півтори години спустились у село Кам‘янка, де на нас чекало таксі.    По дорозі до Сколе відвідали мальовничий водоспад Кам‘янка.  Дорогою додому обговорювали плани нових весняних походів. Карпати не можуть набриднути, бо вони - Акумулятор натхенння, енергії, настрою, жаги до життя
------------------------------------
Коли у Луцьку +16, яскраво світить сонце, містяни масово гуляють весняними вулицями, важко повірити, що десь недалеко можуть бути кілометри глибокого снігу та криги. Але тільки не нам. Тож коли після напружених осінньо-зимових місяців роботи в мене і друзів почали сідати внутрішні «батарейки», коли сонце пригріло по-весняному, наші думки почало все більше займати зелене море лісів на південь від Луцька. Карпати... Високі хребти, такі як Чорногірський, Мармароський чи Свидовець, в цей час ще вкриті суцільним глибоким сніговим покровом. Тож ми вирішили відкрити сезон пригод невисокими, але надзвичайно мальовничими львівськими горами - Сколівськими Бескидами.
Перші півтори години підйому були нескладними, сонячними, майже прогулянковими. [img]http://eurotourist.club/img/forum/6555188656.jpg[/img] [img]http://eurotourist.club/img/forum/6355188676.jpg[/img]
Згодом нам стали траплятися маленькі сніжники, які поступово, з набором висоти збільшувались, переростали у суцільні снігові поля серед грабово-смерекових лісів. [img]http://eurotourist.club/img/forum/7155187259.jpg[/img]
Останніх сорок хвилин підйому до вершини гори Лопата (1210 м) на хребті Зелем‘янка ми йшли суцільним снігом, часом провалюючись у нього по самі помідори. |#smile806| [img]http://eurotourist.club/img/forum/7455187360.jpg[/img]
Нарешті, вершина! До речі, Лопата відома не лише своїми гарними пейзажами а й тим, що тут у липні 1944 року вояки УПА у важких боях отримали перемогу над німецько-угорськими військами. [img]http://eurotourist.club/img/forum/1655187431.jpg[/img] [img]http://eurotourist.club/img/forum/9455187487.jpg[/img] [img]http://eurotourist.club/img/forum/6755189296.jpg[/img]
Споглядання фантастичних пейзажів зимово-весняних Карпат, обід. А далі нас чекали дві з половиною години блукань. Коротше, до нас вчепився Карпатський Блуд. |#smile784| Google Maps часом виснув, не зовсім коректно відображаючи наше місце знаходження і не бажав завантажувати наступний район подорожі, через зарослі майже до самих верхівок хребти було складно зорієнтуватись на місцевості, суцільний сніг, а точніше кілометри снігу, приховували під собою такі помічні у літньо-осінніх подорожах стежки. [img]http://eurotourist.club/img/forum/2155188710.jpg[/img] [img]http://eurotourist.club/img/forum/6255189515.jpg[/img]
Сліди молодого ведмедя, вовків, оленів, кабанів, десятки провалювань у розмяклу на весняному сонці снігову кашу, багато підйомів, спусків, траверсів вершин, промоклі ноги друзяк, які не захотіли вдягати гамаші [img]http://eurotourist.club/img/forum/4655188775.jpg[/img]
і наскрізь намочили взуття. |#smile784| [img]http://eurotourist.club/img/forum/8155188754.jpg[/img]
Над усією цією пригодою поступово заходило сонце, на гори впали вечірні тіні. Коли ми, зробивши коло біля гори Мутної (!!!), так так, саме Мутної |#smile603| , висотою 1261 метр над рівнем моря, натрапили, зрештою, на свої ж сліди двогодинної давнини, хвилин п`ять дуже сильно сміялися. Вирішили не продовжувати маршрут далі (сонце сідало, мокрі ноги колег почали сильно мерзнути) і повернулись на вершину гори Лопата, де в сутінках поставили намет. [img]http://eurotourist.club/img/forum/1155187754.jpg[/img]
Проте пригоди не закінчились. Мокрі дрова ніяк не хотіли горіти, попри півторагодиннні зусилля, тож на допомогу прийшов газовий пальник. Тепла туристична їжа швидкого приготування і чай... Блаженство, яке ми майже не помічаємо у цивілізації і яке так цінуємо під час пригод в горах. А нагородою нам за всі блукання було надзвичайно прозоре карпатське небо з десятками сузір’їв та тисячами яскравих далеких зірок. А ще дзвінка тиша і майже повна відсутність мобільного зв’язку, який лише час від часу пробивався до нас окремими смсками стурбованих родичів. Ніч минула спокійно, майже без вітру але з чиїмось богатирським храпом. |#smile792| Зранку, після сніданку, ми за півтори години спустились у село Кам‘янка, де на нас чекало таксі. [img]http://eurotourist.club/img/forum/4755187834.jpg[/img] [img]http://eurotourist.club/img/forum/6255189551.jpg[/img]
[img]http://eurotourist.club/img/forum/8155189138.jpg[/img]
По дорозі до Сколе відвідали мальовничий водоспад Кам‘янка. [img]http://eurotourist.club/img/forum/4655189110.jpg[/img]
Дорогою додому обговорювали плани нових весняних походів. Карпати не можуть набриднути, бо вони - Акумулятор натхенння, енергії, настрою, жаги до життя
|
.gif "Да")
Подорож була класною, друзі - терплячими, гори - чудовими! 
Я давно не був у Сколівських Бескидах, хоча свого часу ходив у 1996 році саме сюди у свій перший гірський похід, піднявся тоді на гору Парашку. А через 23 роки, після описаної тут подорожі, знову полюбив Бескиди і вже планую наступні мандрівки у цьому районі 
До речі, мені здається, що на останній світлині все таки слід молодого ведмедя. Cлід круглої форми, досить великий, видно кігті. На мою думку, це не копитна тварина, а все-таки хижак, або молодий ведмідь, або ну дууже великий вовк. Але хай своє слово скажуть справжні слідопити, мені самому цікаво 
