Помощь | Правила | Поиск
Регистрация | Вход
Переключиться в мобильный режим



Начать новую тему Ответить на тему    

Модераторы: Екатерина, Жанна

• Страница 1 из 1
Автор Сообщение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПн сен 03, 2012 18:01 


Похід Трансильванськими Альпами
(хр. Фагараш).
Літо 2010 року. 12-20 липня.


З чого почати? Дійсно з ідеї. Ще пару років назад побачив на сайті «karpaty.com.ua» звіт і фотки про похід і загорівся. А чому б і ні. Похідного досвіду в мене вдосталь, та й група однодумців є. Тому першу інформацію про Фагараш почав збирати ще взимку. Я кажуть: Готуй сани влітку, а похід виходить – взимку.
Потихеньку збирав матеріали, знайшов генштабівську карту п’ятисотку центральної частини Фагарашу, та кілометрівку прилеглих територій. Зв’язався з Дудкою Анатолієм Петровичем (директор Глибоцького турклубу «Меридіан») – він вислав методичку про маршрути Південними Карпатами. Шукав розклади руху поїздів. І потихеньку переживав слухаючи новини про негоду в Північно-східній Румунії.
Що збирали: палатки, мотузку (почитавши про скелі перейнявся, хоча раніше ніколи не брали з собою мотузок), пальник (про всяк випадок взяли три балони газу). Все інше спорядження було (мембрана, спальники – зважаючи на застереження взяв спальник до -5° – виявилось даремно – декілька ночей спав просто не вкриваючись – можна було брати щось полегше, вібрами, компас, ліхтарик). Продукти також збирали не так як завжди – кучу такого, що швидко готується (мівіни, швидко каші, та швидко пюре). Набрали підсилений раціон сала, сиров’яленої ковбаси та консервів. Такий наплічник кіло на 30 створився.
Група зібралась майже бойова, перевірена – вже декілька разів ходили. Новенький тільки один, але хлопець міцний. Всього восьмеро:
Я Сергій (керівник), моя дружина Оксана (завхоз), Алла (лікар) (Кривий Ріг), Льоха з Маринкою (духовний керівник Київської групи), Олег – фінансист та перекладач (в нього був розмовник), Андрій – просто енерджайзер, та Ростік (новенький) – гітарист.

11-12 07-2010
Зустрілися в Чернівцях на автовокзалі. О 7-05 відправляється автобус до Сучави. Водій з напарником спочатку трохи покрутили носами, нафіга купували білети в касі. Хм… Якби ж одразу знали, то й не купували. Сила звички.
Їхали досить нормально. Водій Гриша хоч сам і румун, але українську знає. На кордоні нас не чіпали. Водій зібрав паспорти а потім віддав. От і вся таможня. Те ж саме і на румунському кордоні. Тільки заїхали до Румунії всі почали казати: Європа – а Гриша: Європа? Гм – повна ЖОПА. Ну і такому стилі.
Десь за 3 години (з них півтори на кордоні) були в Сучаві. Звідти потрібно було їхати на Сибіу. З автостанції ніхто не схотів їхати на Сибіу, отже вирішили їхати потягом. Забігли до базару, поміняли в обміннику долари та єврики на леї (ще й як виявилось непоганий курс: долар 3,4 леї, євро – 4,2). Прикольно було коли водій в маршрутці не бельмеса не розумів не по нашому не по англійському. Отже питали на пальцях – нарешті зрозумів і сказав, що їде туди.
Приїхали на вокзал. Потрібний потяг відправлявся о 20-00. Тому посиділи у привокзальному генделику, покуштували трохи румунського пива.

Изображение

Изображение
Окремо про румунську залізницю. Такого дурдому я ще не бачив. Почалось все з тітки яка продавала квитки в касі. Почали питати. Потяг з пересадкою спочатку з Сучави до Вінту-де-Джос, потім звідти на Сибіу. Тітка сказала, що мі приїдемо, потім нас перечеплять до іншого потягу і все. Те ж саме сказав і кондуктор, який ходив по потягу і перевіряв квитки. Ну ми собі розмістились увосьмеро у маленькому купе (попередньо вигнавши з нього румунів, які переплутали вагони), поржали викладаючи вперемішку ноги і якось потихеньку закемарили.

Изображение
Прокинувся я колись якась тітка виходячи несамовитим голосом закричала ВІНТУ!!!
Глянув на годинник – дійсно третя ночі, як і написано у квитку. Ну думаю, добре – можна спокійненько дві години без зайвого шуму поспати. Хвилин через п’ятнадцять чомусь тронулись… Ну думаю мабуть так треба, десь нас на запасний шлях везуть. З тим заснув знову. Коли прокинувся за годинку – за вікном сіріло і почали бути видними гори. Одразу ж подумалось, згадавши карту, що при русі на Сибіу гори повинні бути на південь, а тут вони були на сході. І чому ми ідемо, коли повинні ще стояти. Розбудив наших, кажу давайте шукати когось. Пробіглися по потягу, знайшли заспаного кондуктора, який зовсім не розмовляє англійською. Витягли його до нашого вагону, знайшли в купе хлопця, який трохи розмовляє англійською. Виявилось, що ми їдемо у зворотному напрямку. Клас!!!!
Питаємо, а що ж ви зразу не сказали, що потрібно виходити у Вінту? Тільки пожимає плечима і косить на дурня. Типа «не панімай». Блін. Ну гаразд, спитали коли найближча більш-менш велика станція, сказав, що хвилин за 10 буде. ОК. Ледь вискочили. Потяг стоїть на станції 1 хвилину. Стрибати височенько. Вийшли. Пів на п’яту. Бачимо диспетчерська, зайшли. Там слава богу сидів мужик румун, який досить непогано розмовляє англійською. Розпитали усе. Сказав, що краще почекати десь пару годин і буде швидкий електропоїзд прямо до Сибіу. Ну що ж. Пішли до каси, почали питати, чи можна якимось чином перебити білети, жінка дивилася на нас круглими очима і розуміла тільки що нам на Сибіу. Такс. Ну гаразд, купили квитки до Сибіу (30 лей). Пішли в генделик поруч зі станцією, накупили кави, дістали ковбаси, хліба, сала і тут же на станції попоїли.
Електричка прийшла точно хвилина в хвилину. Ну що сіли, і за 2 години були в Сибіу. Розглядали дорогою гори, що були на півдні.
Саме місто побачити не встигли, тому що одразу ж на виході з вокзалу підійшли до нас таксисти з наміром підвезти. Нам потрібно було на Себешу-де-Жос. Кажуть 2 машини по 40 лей кожна. Ну що начебто й не дорого. Це щось трохи більше 2 євро на брата. Давай. Вони ще почекали поки обміняємо гроші, добре що банків там хватає і всі поруч. За годинку були в Себешу. Одразу ж на під’їзді кинулось в очі стрімкість підйому. Гори виросли просто на очах.

Изображение

Изображение
Себешу-де-Жос таке собі сільце. З виду охайне, всі хатинки покрашені, сміття на вулицях немає. Здивувала кількість магазинів. Нарахували їх там близько десятка. Порівняли з нашими селами, тільки посміхнулись.

Изображение
Вийшли за село в сторону гір долиною Себеш. І десь за пару кілометрів біля річки знайшли чудову галявинку. У пастуха, який тут же ганяв кіз запитали стежку уверх. Після слова Негой зрозумів і почав показувати напрямок.
Розбили намети, ще сходили в село – купили по банці пива. Коли вернулися, наші вже зготували супчик, попоїли. Поки їли пройшов дежурний дощик. Чув від місцевих, що дощ буває кожного дня, але не такі обкладні як у наших Карпатах. Тобто погода схожа на Кавказ. Потім під час походу була змога впевнитися, що це так і є. А може й повезло. Дощ дійсно був кожен день, але не довгий. Ну як то кажуть сьогодні був відпочинок після дводенних переїздів автобусами та потягами.

Изображение

13-07-2010
Прокинулись трохи по шостій. Красота. Ясне небо, тепло. Потім згадав, що широта то південніше Одеси. Зготували гречку з тушонкою, попили кави із згущеною, зібралися. І десь о дев’ятій вийшли. Спочатку звичайна карпатська дорога. Щось на кшталт підйому з Ділового на Лисичу до Піп Івана в Мармах. Чомусь дорога дуже нагадувала саме цю. Підйомчик невеличкий пологий долинкою між двома хребтами.

Изображение
Через годинку стежка пішла на хребет круто в гору. Пішли. Десь за кілометр почала вона якось потроху пропадати, вийшли до щілини заваленої бревнами. Куди далі? Спробували по поваленим стовбурам. Та ну його, можна ноги зламати, тим більше вони слизькі. Пішли поруч по хребту. Досить крутенько, засипано гілками та стовбурами. Жарюка страшна, всі потіють, але гребуть.

Изображение
Кричу щоб сильно не розтягувались. Андрій заліз в траву, збив хмару пильці, і почав чихати, спочатку було смішно, а потім зрозуміли, що то алергічна реакція. Виписали пілюлю – за пів годинки начебто попустило. Йшли не поспішаючи, стежки не було, хоча на карті була, тому роздивлялися на всі боки, щоб не пропустити. Почали зустрічатися кам’янисті підйоми. Нарешті, десь о першій години вийшли на гребінь хребта на стежку. Стало трохи веселіше. І пішли на південь. Хребет дуже схожий на підйом хребтом «Конёк» в Криму на Бабуган. Так само пологі дільниці, а потім круті підйомчики по 100-200 метрів. Потихеньку вийшли на першу вершинку Кика-Гринзі (1352 м).

Изображение
Дивлюсь із заходу починає натягувати хмаринку, почало погромихувати. Ну що робити, натягнули на рюкзаки чохли, та пішли далі. Пішов дощ. Смеречки стали меншими і почалися зарослі кущів ялівцю (ми казали карпатський можевельник). Стежки майже не видно, а ця зараза постійно чіпляється за ноги, мокро, постійно спотикаєшся та завалюєшся в нього. Змокли всі. Пройшовши з кілометр такою дорогою трохи вибилися з сил. Туман, яким заволокло все навкруги трохи розсіявся і побачили внизу в долині начебто рівну галявинку і поблизу потічок, що біг з гір. Спускалися траверсом (як казав один хлопчина з коша під Петросом – «попЕрек») і нарешті вийшли з цього клятого ялівцю.

Изображение
Місце виявилось зовсім непогане. Розбили палатки. Андрій вирішив будь що знайти дрова і розпалити багаття. Кажімо йому – та не мучайся. Газу багато, вистачить на весь час. Поки він пиляв мокру ялину, колов дрова розвернув примус в тамбурі палатки та поставив грітися водичку. За 20 хвилин було 5 літрів окропу. Заварили всі хто що, хто мівіну, хто картоплю, хто супчик. Ну перед цим звісно врізали по консерві та по салу з ковбасою.

Изображение
Потім поставив ще пару літрів для чаю. До речі дуже багато росте там чебрецю, навіть на високогірні, тому чай завжди пили з чепчиком. Запашний, смачний. Скоро стемніло і полягали спати.

14-07-2010
Зранку підйом о 6-30. Зварили супчик, поснідали, кава, печиво, згущенка. Збори. Десь о 10-й вийшли. Вирішив, що підемо траверсом і піднімемося на хребет трохи далі. Як виявилось думав правильно. За 500 метрів знайшли стежку, яка полізла в гору. Так потихеньку за годинку вийшли на основний Фагараський хребет (г. Кіка-Феделешулуй 1819 м.), Невеличка фото сесія, перепочинок і далі по хребту на схід. Гори в цьому місці схожі на наші Карпати в районі Свидовця. Такі пологі, з поперечними хребтами, полонини. Видно краєвиди, у всі боки (звісно коли туман розсіюється)

Изображение
Навіть трава за фактурою дуже схожа на чорногорську або ж свидовецьку з червоними кінчиками.
Звернули на схід і пішли по хребту поступово набираючи висоту. Почалась стежка з нормальним маркуванням. Червона полоса на білому полі. Так ми майже увесь маршрут пройшли за цим маркуванням.
Іти цією ділянкою досить нескладно, тропа чітка, маркування дуже добре. Так і пішли далі. З часом почало попадатися каміння та уламки скель. Тормознули на перепочинок, пофоткалися.

Изображение
Небо потихеньку почало затягувати. Подекуди натягувало густий туман, так що видимість була метрів 10 не більше. Коли проходили таверсом біля підніжжя г. Сур (2282) влупила гроза з градом. Постояли хвилин 20 на сідловині і коли основну хмару протягнуло полізли на хребтик. Набрали висоти на жаль не знаю назви (2371 м.) звідки відкрився чудовий пейзаж на Негою.

Изображение
Пройшли ще десь приблизно годинку і вийшли до перевалу і спуску до оз. Авриг.

Изображение

Изображение
Спуск до озера досить стрімкий, подейкуди сипуха і іноді слизькувато, особливо після дощику. Але спускатися можна. Вийшли до озера, палатки вирішили розбити на протилежному боці, тому що північний берег весь загажений вівцями. Леха, Олег та Ростік трохи загальмували та влаштували невеличкий обвал каміння, а ми покричали – відлуння чудове. З озера тече струмочок, який через декілька метрів обривається та утворює каскадний водоспадик метрів на 20. Сходили, пофоткались.

Изображение

Изображение
Вид біля озера чудовий. Людей не видно. Під вечір навіть розпогодилось та вийшло сонечко.
Взагалі місце просто чудове. Чиста водичка, чистенько кругом. Рівне місце під палатку. Розкочегарили примус, заварили швидкосупчиків і попоїли з ковбасою та салом.

Изображение

Изображение
Дав завдання Андрію перевірити подальшу дорогу. Повернувся десь за годинку, сказав, що стежка нормальна, подекуди «крутувата». Ги-ги! «крутувата» – після того, що було потім, це ідеальна рівнесенька доріжка.
Ну добре. Пограли трохи на гітарі, поспівали пісень та полягали спати.

15-07-2010
Зранку прокинулись десь о сьомій. Погода чудова, сонечко, на небі жодної хмаринки. Красота. Поснідали. Тут біля нас прогнали отару вівців. Собаки, що пасуть, підбігли до нас, та потирили всі консервні банки.

Изображение
Потім шукали їх навкруги. Негоже смітити. Знайшли, зробили невеличке вогнище в камінні та попалили сміття. Десь о 10-й вийшли. Підйом нормальний, невеликий похил, хоча з озера здавався крутіший. Чудовий краєвид.

Изображение

Изображение
Буквально за годинку з низу з долини налізли хмари і все потонуло в молоці.
Вийшли на хребет, трошки перепочили, зустріли шляхом поляка. Він так скоса поглянув на наші рюкзаки. Трішки поспілкувалися з ним англійською, подивилися на мапу і пішли далі. Стежка нормальна, тарна. За пару годин вийшли на позначену на карті (на генштабів ці) гору Скара (2285). Тут виконали перший етап посвячення нашого молодого колеги в туристи. Построїлися – дружньо поздоровили Ростіка з прийняттям в туристичну братію, куча побажань, подарував шоколадку, яку одразу ж усі і з’їли.

Изображение
Ну взагалі нормально. Трохи перепочивши пішли далі на спуск, а потім на підйом на г. Шербота (2331). Затягнуло туманом, тому на північ нічого не було видно, видно будо тільки кулуар на південь та долину річки Скара.

Изображение

Изображение
Ну що, нічого страшного пішли далі. Перейшли якийсь перевальчик, і ось воно перше: Крутенький такий спуск с натягнутим тросом.
Хм… Ну такого в наших Карпатах ми ще не бачили. Андрій з Ростіком побігли вперед, а ми вирішили (як виявилось за незнанням) зняти з дівчат наплічники та спускатися так. Першою полізла Маринка і раптом «дзень!», відірвався трос від анкера. Одразу ж переляк, тремтіння в колінках. Враження не дуже приємне. Ну що робити, треба йти. Якось полізли, один за одним, притримуючись за трос та за каміння. До речі спуск не важкий, каміння не дуже слизьке (тут більше сказалася нестача досвіду).

Изображение
Ну якось злізли (часу втратили багатенько). Трохи посміялися. Хлопці поглузували з мого рюкзака, що більше його не будуть переносить. Та не знаю, рюкзак як рюкзак. Просто ще не дуже під’їдений. Та й водички взяв про всяк випадок зайву двохлітровку.

Изображение
Пішли далі. Вийшли на хребет Кустура Сарацій (спочатку я не знав його назви). Оце дійсно ..ОПА. Такий кам’яний безлад на вузькій ділянці. Стежка як така відсутня. Маркування на камінні, причому якось так хаотично розміщене, то вверх то вниз. Пройшовши десь годинку здолали мабуть метрів 500.

Изображение

Изображение
Тормознули, побачивши що десь попереду з туману назустріч ідуть дві постаті. Андрій з Ростіком були попереду, казали, що йшли та матюкалися по німецьки. Почекали їх трохи перепочиваючи, виявились два хлопці із Швейцарії. Почали їх допитуватися чи довгенько йти до Негою. Кажуть що далі дорога «вері діфікалт» (тобто, дуже важка). Блін, думаю фігня. Скільки часу йти? Кажуть, що йшли вони чотири години. Зараз п’ята. А в них то рюкзаки школярські. А в нас лантухи в 5 раз більше. Не дійдемо. Ще й туман, і чую, що десь за хребтиком почало погромихувати. Не вистачало ще грози на хребті.
У дірках туману внизу видно кам’яне поле, засипане величезними брилами, видно що трохи нижче є водичка. Тому пропоную нашим спуститися трохи вниз, знайти місце та заночувати там. Тим більше що натрапили на стежку, яка тягнулась вниз (як виявилось потім, це обхідна стежка від Шерботи до Струнга Дракулуй повз Негою) жовте маркування. Пішли потихеньку до низу. Стежка по трав’янистому схилу, досить стрімка та слизькувата. Та нічого – спустилися до сніжника.

Изображение

Изображение

Изображение
Оминули траверсом кам’яне поле і знайшли непогану галявинку серед каміння. Місце класне, з двох боків струмочки, чудовий вигляд на хребет. Андрій з Ростіком рвонули вперед і зайшли хто-знає куди. Прийшлось їх повертати звідти. Тільки поставили намети, як линуло. Такий добрий ливень як з відра. Незважаючи на схил під наметом в ямках навіть стояла вода. Після дощу вилізли – попоїли сухпаєм по палаткам, ще трохи пограли на гітарі та полягали спати. Вночі розпогодилось і хто виходив вночі до вітру, казали, що небо було просто чудове! Не знаю, спав і нічого не бачив.

Изображение

Изображение

16-07-2010
Це був мабуть день, який найбільш запам’ятався усім!

Прокинулись десь о сьомій. Погода просто чудова. Чисте небо, дуже гарно навкруги. Нависаючі скелі з зубцями, сніжники на схилах. Красота.

Изображение

Изображение
Перед самим виходом зверху з хребта з’явився наш старий знайомий поляк та двоє хлопців із Словаччини. Ночували вони внизу в кабані. Як виявилось тут десь поруч проходить маркована стежка в обхід хребта Кустурі Сарацій і Негою.
Нагріли водички на примусі, заварили швико-щось. Попили кави з печивом та згущенкою (це як традиція). Зібрались і десь о десятий вийшли. Зранку, поки готували снідати попросив Ростіка сходити на розвідку поглянути дорогу. За годину десь повернувся. Каже крутувато, але пройти можна. Ну що, пішли. Перші хвилин 30 звичайна стежка, с брилами каміння, потім почався підйом. І причому так досить крутий. Крім того, як це й завжди, почало натягувати хмари і пішов дощик. Недовго, але намочив усе. Схил яким підіймались став слизькуватим. Тому вирішили використовувати для страховки мотузку. На схилі три рази її піднімали та перечіплювали. Витягуючи потім наплічники. Ну часу вийшло на підйом години з три.

Изображение
Залізли на хребет (виявилось це початок Кустура Сарацій). Тут якось і туман розтягнуло. Гарно. Тільки йти ним немає задоволення.

Изображение
Трохи похекали, звернули мотузку і пішли далі до Негою. Цей відрізок маршруту досить приємний, іти не важко, невеличкий підйом, без каміння. Десь хвилин за 40-45 були біля підніжжя Негою. Зупинилися біля розвилки на обхідну стежку через перевал Струнга Глобанулуй. Нафіга нам униз, якщо потрібно на Негой. Знайшли біля покажчика якусь табличку, написану німецькою, щось там про альппідготовку було написано.

Изображение

Изображение

Изображение
Так не звернули великої уваги. Пішли. І десь хвилин за 30-35 були на вершині Негою (2535). Поки лізли все було в тумані, тільки на вершині він трохи і розійшовся. Вистачило хвилин на 10 щоб зробити фотосесію.

Изображение

Изображение
Ну внизу було повне молоко. Хвилин за 10 пішов дощ, недовго хвилин на 20. Але каміння намочило. Тому спускалися вниз обережно і не поспішаючи.

Изображение
Дійшли до покажчика, що далі «Струнга Дракулуй». Я чув про нього, але не розумів, що ж це таке. Отакої. Перепочивши хвилин 10, знявши всі накидки полізли. Одразу ж почалися ланцюги и щось таке круте і неймовірне, але в тумані майже не видно.

Изображение

Изображение
Спуск метрів 150-200. Середній нахил мабуть градусів 60. Подекуди це просто вертикальні стінки з невеличкими уступчиками, інколи це просто 2-3 метри провалля. От тут приходиться спускатися тільки зачепившись за ланцюги на руках. Якщо б без наплічника, то спускатися досить легко, тільки водичка заважає, що тече по стінкам та камінню. А з наплічником … Він завжди десь чіпляється, і завалюється на бік, заважаючи рухатися. Спуск зайняв мабуть більше години. Декілька разів ловили дівчат над прірвою. Олег навіть отримав в лоба вібрамом!

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Спустилися нарешті! Знизу на камінні є відповідний надпис.

Изображение
Коли ми спустилися нас нагнала збірна група (румуни, чехи, словаки, ще хтось). Олег одразу ж почав з ними розмовляти, та стріляти сигарету. Вирішив кинути палити, але після цього спуску нерви не витримали. Першими його словами після спуску були «Это п…ц!!!!!!!». Коли стріляв сигарету вирішив щось дати взамін. Знайшов тільки цукерку – барбариску. Поржали коли він казав румуну, що це Укрейніан барбарис!
Групу вів якийсь досвідчений румун. Такий шустрий. Після спуску треба ще пройти вздовж скелі метрів 100 тримаючись за трос. А потім спуск по сніжнику. Ось тут і приїхали. Ланцюг обірваний, сніжник доволі крутий, градусів 60, зверху збитий у міцний фірн, ногою не пробивається. Можна змайнати. А донизу метрів 20-25 і таке неприємне каміння внизу. Румуни ж виявилися нетерплячими і почали спускатися хто як. Пару раз підсковзувалися, падали і котилися на дупі аж до низу. Ну його нехай. Ми не камікадзе. Ну що – розвернули мотузку. Інша справа. Так по черзі всі і спустились.

Изображение
Ну а далі туман з дожчиком. Але йти можна. Краєвиди до речі в цьому місці досить сурові, сіре мокре каміння, майже нема трави, сипухи та сніжники. Красиво. Хвилин за 20 дійшли до перевалу звідки відкрився вид на озеро Килтун (2135). Біля озера видно рефуджію та палатки.

Изображение

Изображение
Спуск зайняв хвили 30-40. Спустилися вниз. Розклали намети трохи вбік від рефуджії, подалі від інших. Знову ж таки під вечір пройшов черговий дощик (невеличкий ливень). Та нічого, головне, що вже в наметах.

17-07-2010
Ранок як завжди виявився чудовим. Сонечко. Пейзажі, просто дух захоплює. Знизу з долинки ідуть хмари повз скелі і досягши озера якось одразу ж розсіюються.

Изображение

Изображение

Изображение
Так, вчора виявився важкуватий деньок. Тому не поспішали. Дав людям трохи перепочити. Тим більше, що на цей день не планували багато пройти. Десь до оз. Биля, або ж до оз. Капра. Тому вийшли близько одинадцятої.
За віддаленням від Килтуна відкривається чудовий пейзаж на хребет Негою. І досягає свого апогею в вершини гори Лаітел (2390). Зліва направо вершини більше 2500 – Леспезі (2522) – ми на неї спочатку казали Дебела, Корну Килтунулуй (2510), Негою (2535).

Изображение

Изображение
Звідси видно і сам Струнга Дракулуй і той сніжник яким ми спускалися з мотузкою.

Изображение
До речі на відрізку від оз. Килтун і аж до г. Молдов’яну дуже багато туристів. Потім ми зрозуміли чому. Недалеко проходить Трансфагарашська дорога. Тобто люди під’їздять машинами прямо до оз. Биля, ставлять там машини і радіально без наплічників бігають подивитися в один бік на Негою (десь три години ходу в один бік) і до Молдов’яну (1 день). Особливо багато туристів на ділянці від оз. Килтун до оз. Биля. Приблизно за дві години від Лаітела вийшли на хребет, звідки відкрився вид на оз. Биля (2034).

Изображение
А ще, дорогою до Билі пройшли хребтом над одним кулуаром, так там таке відлуння! (мабуть разів із десяток віддає). Дорога проста, йшли весь час приколюючись над зустрічним туристами. Як з ними вітатися. Як правило це «Хело», хтось каже «Салют» – ми казали всім «Доброго дня», а Олег приколювався – «Прєвєд медвед» та ще раз навіть «Пішли в дупу!». З посмішкою на обличчі. Ну все було на УРА! Хоча після одного з таких разів одна тітка повернулась і запитала: «Раша?». Ні кажемо УКРАЇНА. Не зрозуміла. До речі багато хто після того як казали Україна не розуміли про що мова. От такі вони буржуїни кляті. А дехто реагув досить тепло.
На хребті над Билєй виникло питання: Спускатися донизу? Та щось не дуже хочеться, народу щось багацько. Пішли кажу далі. Аж ось відкрився вид і праворуч від хребта. Чудова зелена долина з двома озерами. Пішли кажу туди. Внизу та на схилах паслась велика отара вівців.

Изображение
Проходячи мимо лякали їх. Виявилось скачуть по скелям як скажені. Вниз головою. Прикольно. Пройшли траверсною стежиною і невдовзі спустилися вниз. Чудове місце. Часу було трохи пообіду, тому вирішили зготувати справжній куліш. Ох смачненький вийшов супець. Цього дня був екватор, тому ввечері влаштували культурну програму з піснями, та випили по ковтку коньяку. До речі увечері було досить прохолодно. Ну небо ясне, а висота то під 2200. Добрий виявився день. Трохи відпочили всі.

Изображение

Изображение

18-07-2010
Прокинулись десь о сьомій. Попоїли супчиків, кашок, мівін, зібралися і десь на початку одинадцятого пішли. Підіймаючись хребтом від перевалу Биля (2286) на гору Лезерулуй (2417) бачили дуже цікаве явище. Хмари туману, які тягнуло з боку Билі доходили до хребта, а потім піднімалися вертикально вгору десь метрів на 200 і знову йшли горизонтально.

Изображение
Піднялися на гору Лезерулуй, коротка фотосесія.

Изображение
В розривах туману видно озеро Капра (2249). Спуск займає приблизно хвилин 30-40. Дорогою зустрічаємо декілька чехів, з якими трохи постояли та порозмовляли.

Изображение
Такі трохи гладкуваті хлопці, але веселі. Почала казати їм звідки йдемо і куди. Оглянувши наші наплічники, назвали нас МЕГАТУРИСТАМИ.
Хоч і не вважаємо себе такими, але приємно.

Изображение
Озеро Капра (румунською Коза) досить велике. Робимо на березі невеличкий привал, поїдаємо сухофрукти, і поїхали далі.

Изображение
Стежка після озера не дуже крута, йти приємно. Відкриваються чудові краєвиди. По ходу перетинаємо декілька хребтів та перевалів. Звісно трохи пофотались біля дірки у скелі!

Изображение

Изображение
Запам’ятався також перехід сніжником під горою Арпашу Міку (2461).

Изображение

Изображение
Коли вийшли на хребет, відкрився чудовий вид на озеро Буда. Вниз від нього видно долину Буда. Проходимо хребтиком над озером, і як завжди (як і кожного дня після 16-00), із за гори, що була попереду нас натягнуло хмару, із градом та зливою. За декілька хвилин до дощу пробігли повз нас у зворотному напрямку двоє туристів в коротких штанцях та майках. Не знаю де їх там застало Бігли як скажені, можна вбитися за таких обставин. Ну що, хоч і рекомендують за таких обставин тікати вниз, але тут тікати нема куди. Вниз круті скелі. А тікати назад вже далеченько. Тому накрилися дощовиками та чекаємо коли пройде дощ.
Десь хвилин за 20 дощ припинився. Нас зачепило тільки краєм хмари. Хоча гриміло ще довгенько. Одразу ж відчувається проходження граду. Стало досить прохолодно. Поки сиділи навіть трохи підмерзли. Вважаючи, що час схилявся під вечір не потеплішало.

Изображение
Піднімаємось далі на г. Арпашу Маре (2468). Звідти відкривається вид на озеро Поду Гиргилуй (2264). Найвище озеро на нашому маршруті. Десь за 40 хвилин спускаємось до нього. Відчувається висота. Озеро все в сніжниках. Пояснюється це тим, що озеро приховане між горами в котлі. Сонце там тільки зранку.

Изображение
Довгенько шукали місця біля озера. Кругом камені і майже немає рівних ділянок. Нарешті знайшли їх аж біля самого озера. Як почало темніти, піднявся свіженький вітер з хребта, тому прийшлось розтягнути всі розтяжки на наметі, та ще й до того закріпити тент. Вітерець чимось нагадав наше Несамовите. Такий же стрімкий та пронизливий. Від вітру пальник прийшлось поставити під нашим тентом. В принципі водичка загрілась швиденько, так що попили гарячого чаю, поїли консервів, сала та ковбаси і полягали спати.

19-07-2010
Спав погано, поверхня нерівна, якісь каміння кругом, давить в боки, та ще й вітер. Не спав майже до світанку. Як я зрозумів у всіх були ті ж самі проблеми. Бо зранку вигляд у всіх був такий трохи пом’ятий та незадоволений. Зранку вітер трохи стих, вийшло сонечко і потеплішало.
До речі озеро при денному світлі виявилось просто чудовим.

Изображение
Сьогодні приймаємо рішення пройти до Молдов’яна і починати спуск вниз. Всі вже трохи втомилися та наситилися горами. Добре. Враховуючи побажання «працівників» вирішили після Молдов’яна спускатися до Вікторії.
Вийшли десь трохи після 10-ї. Приємний невеличкий підйом траверсом хребта. Поступово відривається непоганий вид на озеро.

Изображение
Праворуч та ліворуч від хребта відкриваються чудові краєвиди в кулуари. Кругом дуже багато сніжників.

Изображение

Изображение
Ну я як завжди ближче до обіду знов все затягує туманом. Перейшовши хребет Мирче відкривається вид на Молдов’яну та Виштя Маре. Дорогою видно великі отари вівців на південних схилах.

Изображение

Изображение
Дійсно така величенька гірка. Десь за годинку, півтори ми вже на хребті у підніжжя. З півночі натягнуло туманом. Підйом почали у густому тумані, видимість лише кілька метрів. Відчувається ніч без сну. Всі хекають і лізуть, дуже важко. Сам підйом досить стрімкий і затяжний. Зустрічаються ділянки сипухи. Ну взагалі дуже схожий на підйом на наш Петрос із боку Говерли.
Піднялись на г. Виштя Маре (2527).

Изображение
На ній зібралось багацько різних груп: із Чехії, Румунії, Словаччини. Покажчик показує, що до самої вершини Молдов’яну 15-20 хвилин ходу. Вирішуємо іти з наплічниками. Пройшовши десь третину відстані починається дощ. На цій ділянці таке трохи неприємне місце як розселина на хребті, круто вниз на 20-30 метрів, а далі так же круто вверх. Каміння від дощу стає слизьким.

Изображение
Кричу нашим, що скидайте рюкзаки та пішли так. Який дурень буде їх красти. Нафіга вони кому потрібні. Закутали їх та пішли далі. Виявляється, що без рюкзаків не ходиш, а літаєш. І дійсно за 15 хвилин були на вершині. Ось вона: Молдов’яну (2544), найвища точка Румунських Карпат. Всі радісно вигукують.
Фотосесія, остання шоколадка, посмішки, вітання. Зробили імпровізований прапор.

Изображение

Изображение
Поки групи фотографуються всі інші терпеливо чекають поблизу не заважаючи. Ну ми як щирі українці грянули гімн України (голосно прокричали). Від цього всі інші (іноземці) тільки роти пороззявляли. Ну та й бог з ними. Хай знають наших.

Изображение
Ну і все. Треба повертатися. Якось одразу ж стало трохи сумно. Більше не буде таких вершин. За 20 хвилин повернулись назад на Виштю, по дорозі наділи наплічники і почали спускатися до пер. Виштя і з нього вниз в долину Виштя Маре.

Изображение
До речі спуск цей неприємний і досить стрімкий. Та ще й до того каміння облизане і від цього слизьке. Спускалися години дві. Спуск одноманітний і якийсь нескінчений.

Изображение
Дорогою зустріли пастуха, який гнав вівці. Я знав що наші пастухи брехуни, але румунські виявися ще більшими брехунами. Питаємо – скільки йти вниз до Вікторії. Показує що не знає відстані, але йти приблизно дві години. Ага. Ну думаю сказав дві, ну буде 4. Виявилось 7. Відстань приблизно 25 км. Хе! За дві години. Метеор. Вид в долині, як і усюди просто чудовий. Пасуться вівці та віслюки. Якось у нас такого не бачив. Стадо віслюків. Такі прикольні і зовсім ручні. Охоче підходять і беруть хліб. Молодий віслючок охоче згодився на фотосесію. Пофоткався в з усіма. А потім ще довгенько йшов за нами слідом.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Так потихеньку пішли вниз. Метою було вийти до лінії початку лісу. Приблизно за пів години вийшли до першим смеречок. Чудова галявинка, одинока смерека, чутно річку, рівна поверхня, ну і взагалі просто красиво.

Изображение
Розклали намети, побудували мангал з каміння, розпалили справжнє багаття (нарешті) – дров слава богу вдосталь.

Изображение
Оксана одразу ж побігла збирати чебрець та оглядати місцевість. А галявинка дійсно чудова. Вирішили зварити куліш, залишилось пшоно, сало, ковбаска. Як почали варити, з низу долинки потягнуло хмарками, причому так добряче, і коли куліш вже закипів влупив дощ, і причому густий. Справжній карпатський дощ. Чергові (а чергувала інша палатка Льоха та Андрій) натягнули свої пончо і залишились біля вогнища. За декілька хвилин був чудовий запашний куліш. Попоїли із задоволенням. Потім Ростік дістав гітару (під час одного з переходів він її трохи зачепив і передня дека на ній тріснула). Пограли, поспівали пісень. Хотілось звісно останню ніч посидіти всім разом біля вогнища, але дощ вніс свої корективи. Жаль. Пограли довгенько, але в палатці під шум дощу. Полягали спати вже десь за північ.

20-07-2010
Ранок як завжди (і це досить приємно) виявився чудовим. Ясне чисте небо, чудові пейзажі, чисте повітря. Видно Вишту Маре.

Изображение
Останній спуск. Перед спуском залишається виконати останню справу. Згідно традиції молодий турист стає туристом тільки після того як принесе додому камінчик з перших гір. Традиція така. Тому потрібно було знайти камінчик і відволікти Ростіка (нашого молодого). Камінчик знайшовся досить швиденько. Такий гарненький, білий з рожевим кальцит, схожий на шматок мармуру. Акуратненько упакували, написали поздоровного листа, приклеїли до камінчика, потім в мішечок. Виявився такий чудовий пакуночок кіло на 12.
Тепер залишилось відволікти Ростіка. Тут Андрію видали завдання, щоб він щось придумав. Придумав. Ідея не оригінальна, але на молодих чомусь діє безвідмовно. Чарівне слово: «Остання фотосесія».

Изображение
Ну завів його Андрій кудись на сусідню гірку. Ну, а оперативна бригада каменярів працює за лічені секунди. Головне це правильно вкласти камінь всередину наплічника, щоб він був по центру ваги і не давив. Ну досвіду укладки наплічника в мене хватає. Тому оцінивши стан речей в наплічнику, швиденько виклали камінець, обклали речами та порожніми пляшками. Все. Зовнішнє та ж сама картина як і була до цього, але вага збільшилась на 12 кг.
При виході основне заняття для всіх було дивитися на Ростіка та гадати, знайде чи не знайде. Наче одів, щось покрутився трохи, але пішов. Все нормально. Думаю: «Наскільки ж його вистачить?». Вистачило аж до самого низу!!! Значить упакували правильно.
Сама дорога вниз дуже живописна. Увесь час йшли вздовж стрімкого потоку. Чудовий казковий ліс, чудові водоспади, квіти, повно зелені. Цією ділянкою, аж доки не вийшли з лісу – дорога просто чудова. Дорогою було купання в річці, трохи поржали, коли Алла мостячись для фотосесії змайнала в потік, а потім так і купалася в одязі.
Спуск не дуже стрімкий по гарній стежці. Якщо дивитися на вчорашній день – то просто відпочинковий.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Так вважали аж поки не вийшли з лісу на більш-менш широку дорогу. Тут Ростік почав «здихати». Бачимо, що зблід, постійно йде в хвості.

Изображение
Наші почали вже казати: «Та досить хлопця грузити. Пора вже сказати йому!». Гаразд. Влаштовуємо перекусон і кажемо щоб Ростік доставав все, що залишилось в нього з їжі. Ну і під звуки лункого ржача дістає пакуночок.

Изображение

Изображение

Изображение
Після обіду вийшли вже майже на шосейну дорогу і пішли вбік Вікторії (виявилося по нашій швидкості ще 2,5 години, тобто більше 10 км.). Після змінного гірського рельєфу, ходіння рівною дорогою досить напряжне. М’язи від такого навантаження після п’ятого кілометра просто клякнуть. Ну а що робити – йдемо. Дорогою трохи відволікаємось і поїдаємо ожину, яка росте тут же на узбіччі.
Дорогою тормознули одну машину, щоб запитати скільки ж реально відстань до Вікторії. З цього місця ще видно хребет, і видно, що небо там затягнуло конкретно. Ну правильно час то як раз – вже більше 16-ї.

Изображение
Так потихеньку і дійшли до якогось заводу на околиці міста. Поблизу від заводу стояла якась маршрутка. Алла почала кричати: давай підійдемо до водія і запитаємо – може підвезе. Кажу у відповідь: «Ну як просто підійдемо, от ти в нас в місті можеш просто підійти до любої машини і будеш казати а не підвезете мене до іншого міста? Пішли далі, там щось знайдемо». Тільки відійшли на пару сотень метрів – їде наша маршрутка. От тут вже можна й гальмувати, бо по дорозі.

Изображение
Домовились – підвезли нас аж до Учі. На трасу, що з’єднує Сибіу та Брашів. Каже ставайте тут и гальмуйте попутку. Десь хвилин за 10 сіли в маршрутку. І за годину були в Брашові на залізничному вокзалі. Поселились поруч з вокзалом в квартирі (попередньо ми домовлялись ще до походу). Звісно трохи поблукали поки знайшли – спочатку питали поліціантів, потім просто людей, що ходили вулицею. Аж поки один добрий хлопець не зв’язався з хазяйками та точно не узнав куди нам йти.
Ну то нічого, трохи почекали хазяїв і розмістилися в непоганій квартирі. Як виявилось, дві кімнати з чотирьох були зайняті, тому поспілкувавшись з хазяйвами скинули ціну на ночівлю з 100 до 70 євро.
Ну та нічого, мі люди звиклі. Нормально. Була чудова колективна вечеря за столом. Потім всі попадали і заснули. Вирішили наступного дня з’їздити в Бран в замок Дракули.

21-07-2010
Піднялися раненько. З Ростіком пішли спочатку на вокзал купувати білети до Сучави. Купили. Знову така сама картина, поїзд з пересадкою. Ну тут вже діватися нема куди. Між поїздами десь година часу. Встигнемо.
Потім почали питатися в усіх як під’їхати до Брана. Відіслали нас на автостанцію №2 (по румунськи: автогара). Приїхали на якийсь сільський вокзальчик. Почали шукати касу. Англійської ніхто не знає. Якось з горем пополам вияснили, що автобус на Бран ходить тільки один чи два рази в день. І останній за годину. Нормально!
Ну що робити. Поїхали додому. Щось будемо вирішувати. Недалеко від нашого квартирування зупинка таксі. Підійшли до таксиста, кажемо, як на рахунок Брана? Ноу проблем. 30 євро за машину и поїхали. Прикинули – по 7,5 євро на брата. Питаємо: А години три нас почекаєте? Так звісно. ОК. Кажемо за годину на цьому ж місці.
Доїхали швиденько. Домовились про місце збору.
Бран чудовий. Гарненьке селище, акуратні будиночки, куча туристів. Живе місце. Звісно тут навкруги дух Дракули.

Изображение

Изображение
Квитки коштують 20 лей (50 гривень). В принципі дорогувато. Але робити нема чого. Пішли. Замок прикольний, велика кількість кімнаток, переходів, якихось комірок. І що вражає, що тут в кожній кімнаті речі різного віку. Але гарно і незвично. Дуже багато ручної різьби. При виході на балкончики та внутрішній двір відкриваються гарні види. Взагалі досить цікаво зануритися в Середньовіччя.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Потім була сувенірна лавка, та базар. Тут кожен вибрав собі сувеніри. Три години пролетіли швидко. Трохи жаль розставатися, але потрібно їхати. Попросили таксистів відвести нас в стару частину Брашова.
За годину буди на місці. От і центральна площа Брашова. Гарне місто. Черепичні дахи, красиві фасади, ліпнина, ковка. Трохи схожий на наший Львів, трохи на Прагу. Погуляли містом декілька годин. І потім пішки пішли додому.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Вранці вирішили ще погуляти містом.

22-07-2010
От і останній день. Вирішили піднятися фунікулером на гору і подивитися Брашов зверху. Зверху він ще гарніший.

Изображение

Изображение
Зайшли на екскурсію в Собор. Величезний такий. Продають квитки як в музей. Тут влаштовують концерти органної музики. Поблукавши десь із годину по собору пішли далі. Чудове місто.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Увечері сіли на потяг і поїхали на Плоєшті, а там пересадка на Сучаву.
Тут іще раз хочу звернути увагу на Румунську залізницю. Так поїзди сучасні, нові, але безлад такий.
Враховуючи невтішний попередній досвід, вирішили максимально бути проінформованими. Ну і почали на пероні приставати із запитаннями до кондукторів, місцевих залізничників, навіть до машиністу. Оце було сміху, коли показуємо йому квиток і питаємо «Це цей потяг?». Відповідь просто вбила: «А я не знаю, іду кудись». Оце так діла. Потяг виявився наш, нарешті знайшли хоч одну людину, яка все розказала. Ну та добре. Тронулися. Їхати нам було до пересадки всього три години.

Изображение
Але ж раптом на одній із станцій потяг зупинився і простояв більше години. Йой. Запізнимось. Почали бігати по потягу та питатися, що за фігня. Одним хлопець каже: Та чого ви хвилюєтесь, це нормально для Румунії. Ну запізнимося, та й що. Як це та й що. По перше: Коли буде потяг на Сучаву з Плоєшті. А у нас уже на наступний день квитки з Чернівців о другій дня.
Знайшли нарешті кондуктора і почали галасувати. Що ж це таке. Так от як починаєш галасувати, то вони звісно починають якось рухатися. Через деякий час тронулися. Підійшов кондуктор і сказав, що ми відстаємо, але потяг на Сучаву нас почекає. Оце вже щось. Правильно кажуть, якщо хочеш чогось досягти – треба рухатися.
Потяг чекав нас майже пів години. Добре – швиденько перебігли на сусідню платформу. Завантажилися – поїхали. УРА. Слава Богу!

23-07-2010
В Сучаву запізнились тільки на 10 хвилин. Швидкість у потяга досить пристойна.
Ну а надалі – біля базару знайшли водія, і домовились за 70 євро на всіх на переїзд в Чернівці. За дві з половиною години були в Чернівцях. Кордон пройшли досить спокійно і без якихось ексцесів. Трохи ще покрутилися в Чернівцях, перекусили, домовились про скору зустріч, попрощались з нашими киянами і поїхали додому. Все.
------------------------------------
Последний раз редактировалось Sergey Khomenko Пн сен 03, 2012 20:29, всего редактировалось 3 раз(а).


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 02.11.2005
Посты: 472
Откуда: Киев



СообщениеПн сен 03, 2012 19:36 


Прикольный отчетик. Но все равно румынов боюсь-одна граница чего стоит.
Немного позабавило вот это
"Ланцюг обірваний, сніжник доволі крутий, градусів 60, зверху збитий у міцний фірн, ногою не пробивається. Можна змайнати. А донизу метрів 20-25 і таке неприємне каміння внизу. Румуни ж виявилися нетерплячими і почали спускатися хто як. Пару раз підсковзувалися, падали і котилися на дупі аж до низу"

На 60 градусах снег обычно не задерживается, а падение по 60 градусному льду приравнивается к свободному |#smile12|
_________________
И в тучку влезть, и рыбку съесть, и лыжками не зацепиться:)


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПн сен 03, 2012 19:53 


Ну то, что было 60 градусов, так просто казалось. На само деле было крутенько.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.04.2008
Посты: 3837
Откуда: Львів, Долина



СообщениеПн сен 03, 2012 20:18 


Супер, класно сходили і класний отчьотег. Ех, Румунія, ностальджи...ходив приблизно Вашими маршрутами 5 років назад, а в Сібіу гуляв 2 тижні тому. А гребінь Кустура Сраці дійсно повна ж..а, але цікаво.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПн сен 03, 2012 20:29 


Да Кустура нас добил. Но вспоминать приятно.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеВт сен 04, 2012 09:03 


Вот ориентировочная ветка маршрута:

Изображение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 26.03.2012
Посты: 67
Откуда: г.Черновцы



СообщениеВт сен 04, 2012 13:27 


Да, ребята, молодцы, белая зависть. Мы вот тоже живём рядом, а всё никак не выберемся.
_________________
лучшее впереди


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 09.04.2010
Посты: 266
Откуда: г.Винница



СообщениеВт сен 04, 2012 14:07 


Интересно съездили, спасибо за отчёт. Я вот всё думал в бывшую Трансильванию попасть, это реально? )
_________________
Хочешь быть счастливым - будь им )
well-way.com


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 28.02.2011
Посты: 533
Откуда: Киев



СообщениеВт сен 04, 2012 16:49 


Молодцы. Приятно читать и смотреть.
_________________
Маленького кто хочешь обидит.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеВт сен 04, 2012 17:30 


А ви пробуйте. Ничего страшного и сложного в этом нет. )))


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 769
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 13:11 


Было очень интересно, смотреть, читать)
Вы все молодчаги, МЕГАТУРИСТЫ)))
Но вашим девушкам - особое уважение и почёт!
...в наших Карпатах тоже не дружат с расстоянием и временем |#smile11|


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 13:26 


Спасибо за добрые слова. Только мы не мегатуристы. Просто любим горы.
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  • Страница 1 из 1

Быстрый ответ
Имя пользователя:
Заголовок:
Сообщение:

Смайлики
|#smile805| |#smile807| |#smile806| |#smile24| |#smile706| |#smile709| |#smile710| |#smile714| |#smile715| |#smile718| |#smile722| |#smile725| |#smile726| |#smile728| |#smile729| |#smile735| |#smile737| |#smile739| |#smile748| |#smile766| |#smile746| |#smile749| |#smile772| |#smile773| |#smile615| |#smile614| |#smile612| |#smile606| |#smile603| |#smile602| |#smile792| |#smile785| |#smile784| |#smile780| |#smile778| |#smile701| |#smile703| |#smile716| |#smile740| |#smile752| |#smile757| |#smile761| |#smile764| |#smile765| |#smile770|
Ещё смайлики…
Добавить изображения
Advanced BBCode Box 3: Страница помощи   Жирный текст Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст Верхний индекс Нижний индекс Горизонтальная линия Выравнивание по левому краю Выравнивание по центру Выравнивание по правому краю Маркированный список Нумерованный список Элемент списка
Код Цитата Спойлер Скрытие от гостей Вставить текст не касающийся темы (оффтоп) Ссылка на Web адрес Вставить Email адрес Вставка в сообщение ссылки на IMG изображение Вставить иконку Вставить слово поиска Вставить ссылку на BBvideo видео ABBC3_YOUTUBE_OLD Вставить Видео с Youtube
Цвет шрифта
Вопрос
Двадцать восемь минус девять = ? (введите ответ цифрами):
Этот вопрос предназначен для предотвращения автоматической отправки форм спам-ботами.
   

 Похожие темы   Ответы   Просмотры   Последнее сообщение 
Фагараш та Пьятра Краулуй
Sulik » Вт окт 10, 2017 22:02 1, 2, ВСЕ

в форуме Румыния - туристический форум. Туризм в Румынии. Горы Румынии

23

1405

Вт июл 10, 2018 13:22

Kyivfan Перейти к последнему сообщению

Трансильванский дебют (Фагараш, август 2017)
Gosha » Вт дек 05, 2017 11:30

в форуме Румыния - туристический форум. Туризм в Румынии. Горы Румынии

13

610

Пт дек 08, 2017 11:00

Gosha Перейти к последнему сообщению

Румыния
askold » Сб сен 10, 2011 17:29

в форуме Румыния - туристический форум. Туризм в Румынии. Горы Румынии

7

1869

Пт апр 19, 2013 21:49

Kyivfan Перейти к последнему сообщению

Румыния поальпинизничать
sbizon » Пн янв 19, 2015 22:16

в форуме Румыния - туристический форум. Туризм в Румынии. Горы Румынии

3

864

Чт янв 22, 2015 08:35

sbizon Перейти к последнему сообщению

ФОТООТЧЕТ. РУМЫНИЯ. 2012
Ирина89 » Чт янв 26, 2012 15:30

в форуме Горные лыжи и сноуборд

0

1926

Чт янв 26, 2012 15:30

Ирина89 Перейти к последнему сообщению



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей


Вы можете начинать темы
Вы можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  

По любым общим вопросам работы сайта и форума пишите: info@eurotourist.club
Коммерческие вопросы (размещение рекламы, предложение услуг): reklama@eurotourist.club








При перепечатке или использовании любых материалов с сайта, гиперссылка на http://eurotourist.club обязательна

  Copyright © 1998-2018 Eurotourist