Помощь | Правила | Поиск
Регистрация | Вход
Переключиться в мобильный режим



Начать новую тему Ответить на тему    

Модераторы: Жанна, Екатерина

• Страница 1 из 1
Автор Сообщение


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеПн май 25, 2015 23:49 


Звіт про мій осінній трекінг у горах Норвегії. Час – вересень – початок жовтня. Ночував я у наметі, їжу готував на газу, переважно з привезених з дому продуктів.

Логістика. 1. До Норвегії і назад
Загальга нитка виглядає так: Львів – Rzeszow – Gdansk – Bergen – Odda –....(гори).... – Otta – Oslo(Torp) – Gdansk – Rzeszow – Львів.
Отже, добирався до Норвегії я через Гданськ. Чому так? По-перше, на момент купівлі білетів це був найдешевший варіант, по-друге – я давно не був у Гданську, а це дуже гарне місто. По факту я задоволений тим, що обрав цей варіант, але ще раз навряд так поїду - мінусом є досить довге добирання до Гданська (я їхав туди з Ряшева (Жешува) автобусом компанії Polskibus). З Гданська я летів Візейром до Бергена, а повертався з Осло (Торпа).
Особливістю компанії Polskibus є те, що при купівлі через Інтернет заздалегідь квитки обходяться дуже дешево. Квитки надходять у продаж за три місяці, і спочатку їх можна купити за 13 -12 реальної ціни. При цьому прекрасний автобус з туалетом і вайфаєм (особисто мені вайфай був непотрібен, бо найскладнішим девайсом в мене був газовий пальник). У Ряшеві автобус Polskibus відправляється з не з Центральної автостанції, розташованої біля залізничного вокзалу, куди приходять поїзди і автобуси зі Львова/Перемишля, а з Підміського Автовокзалу (Dworzec Podmejski). Йти туди від Центрального 5-7 хв пішки, і поряд там є величезний торговий центр, а для досвідченого мандрівника це що? правильно, безкоштовний зручний туалет.
Логістика. 2. По Норвегії

Изображение
Щоб зменшити кількість літер, свої пересування по Норвегії наніс на карту.

Маркування, знакування, картування.
Карти я не купляв. Видрукував собі потрібні фрагменти на А4, і викидав їх по мірі використання.
Про маркуваня туристичних шляхів у Норвегії написано багато, трошки повторюся, додавши свої враження. Отже, насамперед, «офіційні» маршрути Норвезької асоціації трекінгу (DNT). Велику кількість туристичних маршрутів промарковано червоною літерою «Т», іноді, там де неможливо вималювати літеру, стоїть просто мітка червоною фарбою. Біля розвилок зазвичай промарковано детальніше (а на самих розвилках часто стоять стовпи з вказівниками), на різких поворотах маршруту стоять додаткові позначки. (Бувають і ще якісь додаткові позначки, зміст яких не завжди зрозумілий.) На картах, як онлайнових, так і паперових, такі маршрути позначено суцільною червоною лінією. Треба сказати, що я свідомо пишу «маршрут», а не «стежка», бо зовсім не обов’язково стежка буде на всій протяжності маркованого маршруту, іноді це просто маркування, яке вказує напрямок руху серед каменів, і жодної стежки немає.
Також є стежки, позначені на карті просто коричневим пунктиром, і це мало би означати, що маркування там немає. Але не раз траплялися ситуації, коли стежка, позначена на карті пунктиром, була в терені добре промаркована літерою «Т». Не раз було і так, що хороша чітка стежка, хоча і не маркована, була там, де на карті не було нічого. Основна думка, яку я хочу донести цим абзацом – стежок, також і маркованих, є більше, ніж позначено на картах.
Ну і іноді ще зустрічається різноманітне «аматорське» маркування. Аматорське воно лише за походженням, якість маркування нічим не гірша ніж в офіційних деентешних маршрутів.

Изображение
1. Окремо хочу сказати про тури, складені з каменів . Такі тури часто полегшують орієнтування, бо здалеку їх видно краще, ніж нанесені фарбою мітки. Зазвичай це просто декілька покладених один на одне каменів, часто їх складають самі туристи. Окремі з таких турів вражають фантазією і є більше шедеврами ленд-арту, ніж знакуванням маршруту. Я навіть провів власний конкурс, призери якого наведені нижче.

Изображение
2. Перше місце у номінації «Монументальність»

Изображение
3. Перше місце у номінації «Фантазія»

Изображение
4. Перше місце у номінації «Масовість»

Изображение
5. Приз глядацьких симпатій

Изображение
6. А ось ця голова страшного троля у рогатому шоломі вікінга одержала Гран Прі.

Автостоп
(Одразу кажу, що автостоп для мене – не спорт і не самодостатня розвага, а засіб пересування. Часто надзвичайно цікавий. Чого гріха таїти, доволі дешевий. Іноді швидший за рейсовий транспорт. Іноді дуже зручний, іноді не дуже, але тоді краще скористатися транспортом. А у міжсезонній Норвегії це часто єдиний спосіб добратися до точки старту, бо багато автобусів місцевого значення перестають ходити вже у вересні.)
За цю поїздку в мене набралося 12 автостопних переїздів 24-ма машинами на загальну суму 922 км. Після цього не повинне дивувати моє твердження про те, що автостоп у Норвегії суперовий. Це однозначно і безсумнівно. Особливо наголошую на цьому саме тому, що в Інтернеті побутує думка про складнісь або навіть неможливість пересуватися стопом дорогами Норвегії. Це повна фігня і дезінформація. Може, просто котів таки треба вміти готувати? Х/з. Також читав, що норвежці не беруть стопщиків, і якщо вас хтось і підвезе, то скоріш за все це буде німецький турист. Так ось, з 24 разів лише один раз мене підвозили не норги, а таки туристи-німці. Ну і фартило мені просто страшно. Якщо я мав, наприклад, програму-максимум доїхати до вечора до якогось певного місця, то завжди доїжджав, хоч би і в повній темряві, як в той раз, коли мужик на джипі довіз мене безпосередньо до запланованого місця ночівлі (3 км в бік від траси) а потім ще світив фарами, щоб я вибрав собі місце під намет. Якщо вже норвежець взяв вас в машину, він не висадить вас будь-де на трасі, а довезе вас до точки призначення або до розвилки, з якої буде зручніше стопити далі. Не проблема, якщо йому треба буде проїхати для цього зайвих 3-5 км (реально один раз було рівно10 км в один бік). Ну і вищезгадана тотальна англомовність норгів робить цей вид подорожування особливо приємним, бо під час поїздки можна дізнатися багато цікавого, корисного або просто з задоволенням поспілкуватися.
Виїзд автостопом з великого міста – завжди непроста задача, виїзд з Бергена – це менінгіт на грані неможливого – надто багато складних розв’язок. (Підозрюю, що те саме стосується Осло). Перед поїздкою я думав знайти поради про виїзд стопом з Бергена на Hitchwiki, але нечисленні реальні поради на практиці виявилися скоріше шкідливими. Моя порада для тих хто буде стартувати стопом з Бергена – виїхати поїздом або автобусом до точки, в якій абсолютно ясно, якою дорогою і куди треба їхати. Це мені потім підтвердив і один досвічений стопщик, який виїжджав з Бергена з десяток разів.
А ще треба сказати, що ловлячи стоп, ви абсолютно не марнуєте час, а робите те, для чого і приїхали у Норвегію – милуєтеся прекрасними краєвидами. Ось внизу для прикладу декілька фото з моїх «місць очікування»

Изображение
7.

Изображение
8.

Изображение
9.

Изображение
10.

Изображение
11.

Пороми
Необхідність перетинати фіорди – особливість, яка ускладнює переміщення по Норвегії. Але пором – це приємна можливість помилуватися фіордом з рівня води.
Якщо на вашому стопному маршруті є пором, треба бути готовим оплатити свій проїзд на ньому, бо на поромі платиться і за автомобіль і за кожну людину. Винятком може стати ситуація, коли водій машини, на якій ви заїжджаєте на пором, має абонементну картку – тоді він заплатить карткою і за вас і скоріш за все не візьме з вас грошей, сказавши що по картці дуже дешево, якихось пару крон і нема про що говорити. З трьох автостопних поромів мені таке трапилося двічі. Дрібничка, а приємно.

Изображение
12.

Изображение
13.

Поїзд.
Квиток на поїзд брав через Інет заздалегідь по акційній ціні. Квиток на норвезький поїзд можна взяти по акційній ціні за половину або третину його вартості. Це треба робити десь за 2-3 місяці до дати подорожі. Що я і зробив. І тут – увага! Я читав в одному звіті, що люди помилково купили квиток не на той день, і побачили це вже на вокзалі, і їм довелося брати новий квиток. Вони не могли зрозуміти, як таке сталося, а я знаю, бо сам свого часу мало не зробив те саме. Отже, якщо на вибраний вами день вже немає квитків, сайт просто покаже варіанти на найближчий день. Якщо ви зосереджені на годинах відправлень, можете не помітити підвоху. і повідомить про це малопомітним написом. Прикольно, що я коли брав квиток, в мене спочатку не пройшла проплата, і поки вирішувалася проблема, я подумав ще раз все перевірити. І тут Зоркій Глаз помітив, що бере собі квиток не на той день))) І причому не на попередній, що було би ще півбіди, а на наступний, коли мій літак вже тю-тю.

Продукти
До підготовки продуктів я підійшов дуже концептуально, враховуючи вагу, та, з іншого боку, норвезькі ціни. Виходило, що я можу взяти ну аж ніяк не більше 7 кг продуктів. Моя розкладка - це 400 г на день (+ я знав, що майже щодня будуть ягоди). Рішення було таке: взяти на першу половину поїздки розважену по порціях повну розкладку, на решту часу – взяти тільки найлегші і найдорожчі продукти (сушені м’ясо, овочі та фрукти, горіхи), а все решта докупляти на місці. Тобто докупляючи рис та вівсянку, я не збіднію. І так я вкладаюся в ліміт ваги. І це було правильне рішення, все пройшло по плану, я задоволений.
Тепер по власне продуктах. Я використовую велику кількість сушених овочів і м’яса. Мені дивно час від часу читати про те, що сушене м’ясо зовсім не смачне, а сушені овочі не розварюються за півгодини, навіть якщо їх попередньо замочити. Так ось. В мене все дуже смачно (неодноразово підтверджено моїми попутниками) і все розварюється моментально або за 5 хвилин. Нікого не хочу образити, але сильно підозрюю, що справа в тому, що котів таки треба вміти готувати. Просто не маю інших пояснень. Я думаю, що якщо посушити капусту цілими головками, вона справді розварюватиметься довго. А ось що треба робити з м’ясом, щоб воно вийшло несмачним, для мене загадка. Чесно.
І ще: кількість калорій, жирів і т.д. ніколи не рахую, все приблизно, на око і на смак.

Спорядження
Коротко – спорядження взяв з врахуванням можливості великих дощів і невеликих морозів. Я не хочу - дуже не хочу - носити на собі більше 15 кг (перші дні таки доходило до 18), тому надавав перевагу легким речам. З важким серцем)) залишив вдома GPS. В останній момент прийняв ще одне непросте рішення – відмовився від дзеркалки з двома об’єктивами, взяв з собою куплену буквально за день до виїзду дешеву мильничку.

Гроші
Майже всюди розраховувася карткою Приватбанку. Для Польщі мав трохи злотих. В Бергені зняв 500 крон в банкоматі, вистачило б і 200.

Витрати.
1. Обов’язкові:
Вартість візи я не враховую, бо маю мульт, вартість продуктів взятих з собою, теж не рахував.
Дорога+трохи продуктів на місці+газ+стархування вийшло в районі 250 євро. Точно вирахувати складно, бо витрачав я не євро, а гривні, злоті і крони, а з моменту перших витрат на квитки до останніх витрат у поїздці курси валют до гривні мінялися. Але ясно що бюджет вийшов дуже бюджетним. Тобто, по старих цінахкурсах це менше 3 тис грн. Халява.
2. Необов’язкові:
Гастрономічно-алкогольні гостинці, пиво у Польші.

Переходимо до власне подорожі. Більше уваги приділятиму трекінгу, бо все ж таки розмістив звіт у гірському розділі.

Гданськ
Саме тут я думав зробити перший трекінг, між містом та аеропортом знаходиться ландшафтний парк. Але, по приїзді, критично оцінив сумарну вагу своїх речей (наплечник +сумка), здав це в камеру схову на вокзалі і пішов гуляти по місту. Гданськ я люблю і трохи знаю, але це окрема тема, я тут її торкатися не буду, бо з трекінгом вона має мало спільного. Але пару фото буде, хоча вибрати було складно.

Изображение
14.

Изображение
15.

Изображение
16.

Берген.
Місто виявилося дуже приємним, з задоволенням трохи погуляв. Хоча цікавих об’єктів там не так багато, можна оглянути досить швидко. Хто рідко буває за кордоном, тому буде цікавіше.

Изображение
17. А ось це і є бергенська спадщина Юнеско. Стриманість – частина північної культури, не знаю, чи це через протестантське виховання, чи, навпаки, протестантство тут прижилося через таку національну особливість характеру.

Изображение
18. Місцевий колорит не дуже кольоровий. Хоча мені подобається.

Кволу спробу трекінгу в Бергені таки було зроблено – підйом на оглядовий майданчик. До верху трошки не дійшов через дощ. З місця, куди дійшов, мені відкрився такий вид:

Изображение
19.
Перед підйомом купив газ в туристичному магазині. Вже піднімаючись на оглядовий майданчик, при спробі зробити собі свій перший чай у Норвегії, Зоркій Глаз помітив, що в нього гранати газовий балон не тої системи. Факт існування різних систем газових балонів якось до цього моменту уникав моєї уваги. Мається на увазі не дихлофосник чи пробивний балон, а система, зовні дуже схожа на популярну в нас, тільки різьба інша. Купляючи в магазині, я просто вибрав єдиний великий балон. Я бачив, що він відрізняється кришечкою, а зазирнути під неї не додумався. Потім в магазині поміняли без проблем.
Отже, спустився я в місто, поміняв в магазині балон, ще трохи погуляв та подався в Одду. Висновки по Бергену трохи неоднозначні – залишилося дуже приємне враження, і там є на що глянути, і якщо вже ваш шлях пролягає через це місто, то треба витратити пару годин, щоб погуляти. Чи варто їхати спеціально – навіть не знаю... Берген звичайно в спадщині Юнеско, але ... порівняно навіть зі Львовом там тої спадщини кіт наплакав. Одним словом, вирішуйте самі))))
Спробував одразу їхати автостопом, але не зміг знайти доброго місця. Тоді доїхав автобусом з пересадкою до Норхеймсунда, і звідти автостопом без проблем до початку першого треку – до містечка Сундал.
Отже, мій трекінг почався з околиць міста Одда (регіон Хардангер).

Изображение
Стартові точки маршрутів у Хардангері.

Трек 1. Breidablikk і Fonnabu.

Изображение
Breidablikk і Fonnabu - це туристичні притулки. Цікаві, ясно, не вони, а місце, де вони знаходяться. Шлях до них проходить біля озера Bodhusvatnet. До озера веде дорога, трохи не доходячи до озера є розвилка, від якої маршрут аж до Фонабю промаркований червоною літерою «Т».
Перше, що побачив на озері Bodhusvatnet – це один з найпопулярніших сюжетів у фотозвітах з Норвегії.

Изображение
21.
З іншого боку озера видно льодовик (один з язиків Фолгефони), колись він доходив до самого озера (а це лише 200 м над рівнем моря). Унікальність цього місця (близькість льодовика до фіорду) дала змогу видобувати тут лід, носити його до фіорду і вантажити на корабель. Для цього до озера збудували дорогу, а правим берегом озера проклали стежку до льодовика. Лід звідси возили на продаж аж до Англії. Але це було давно, а зараз льодоносна стежка служить туристам.

Изображение
22.
Зробивши «попсове» фото, почав думати про те, що в цей вечірній час не варто починати лізти в гору. І тут я помітив те, що мені було потрібно – Печерку. Це була не справжня печера, а просто такий собі сховок під великим каменем, але він дозволяв заночувати не розкладаючи намету. Що я і зробив.

Изображение
23. Ранковий вид з Печерки.

До речі, якщо у Норвегії ви бачите озеро з такою трошки мутнуватою водою бірюзового або зеленого кольору, це означає, що до озера потрапляє вода з льодовика. На якість води ця мутнуватість не впливає – можна пити спокійно.
Поснідав я за зручним кам’яним столиком; «льодоносною» стежкою навколо озера вирішив не гуляти і продовжив рух догори.

Изображение
24. Ще одна, ранкова версія «попсового фото»

Изображение
25.

Изображение
26.

Изображение
27. Озеро Botnavatnet. В ньому льодовикової води немає – воно кришталево прозоре.

Изображение
28.

Изображение
29.

Изображение
30.

Изображение
31.

Изображение
32.

Изображение
33.

Изображение
34. Хатинка Breidablikk. На цих санях не фотографується тільки лінивий. (А лінивий – це я.) До хатинки від озера з Печеркою я дійшов за 7,5 годин (сильно не спішив – їв ягоди, фотографував, милувався пейзажами).

Изображение
35.

Изображение
36. Справа вершина Fonnanuten, найвища точка маршруту

Изображение
37. Фактично це перший льодовик, який я побачив у своєму житті. І ось що - він СИНІЙ! Справді! Це неймовірно! Я чув про це раніше, але колір на слух не сприймається, це треба побачити. І ось я побачив, і як тепер з цим жити далі, не знаю))

Изображение
38. Фолгефона у всій красі

Изображение
39. Хатинка Fonnabu

Изображение
40. Дивлячись на цей пейзаж, одразу віриш в існування злих тролів.

Изображение
41. Озеро Botnavatnet на зворотній дорозі. Інша погода, інший настрій, інші кольори. Після скель з льодом око відпочиває на теплому зеленому кольорі.

Трек 2. Kvitno – Raunsdal
За цей трек красненько дякую Vozduh з цього сайту. Автостопом доїхав до Квітно.
Їхав я, до речі, від Сундалю, з мужиком, який їхав у Одду. Тобто за тунелем він мав би висадити мене і повернути праворуч, про що ми і домовилися, коли я сідав до нього в машину. Але, проїхавши тунель він не зупинився, а повернув у потрібному мені напрямку. «Я підвезу тебе.» «Ой, та це далеко, – кажу я (це 10 км)» «Та нічого, сьогодні в мене вихідний, і я не дуже маю чим зайнятися. - таке враження, що він виправдовується - Там біля тебе на задньому сидінні лежить піца в коробці, пригощайся.» «Дуже дякую, але я не голодний.»
Підвіз він мене до початку треку, показав, вибачте за чергову тавтологію, його початок (маркування - синє коло), але попередив, що вище йде будівництво і мені доведеться зорієнтуватися. Поки я витягав наплічник, він таки опинився біля мене з піцою, відкрив коробку. Я справді був (ніби) не голодний, але відмовлятися далі було вже просто незручно. Я взяв один шматок, він змусив мене взяти ще один. Поки я дякував, в нього в руках взагалі невідомо звідки з’явилася банка лимонаду, яку він просто впхав мені, і не ставши вислуховувати моїх подяк, сів у машину, помахав мені рукою і поїхав назад. Недовго подумавши, я вирішив, що не буду пакувати піцу в наплічник, а знищу її просто тут. Та і лимонад нема чого тягнути догори. І водії машин, що проїжджали повз, спостерігали дивну картину – прямо при дорозі, далеко від населеного пункту, сидить одинокий трекер, щасливо посміхається, і, не звертаючи уваги на дрібний дощик, тлумить піцу.

Изображение
Тепер деталі орієнтування на маршруті.

Изображение
42. Старий початок маршруту - точка 1 на карті
Видно (на карті), що від точки 1 догори йде стежка, але трошки вище тепер будмайданчик і мені довелося лізти через паркан. (Була неділя, там не було ні душі. В будній день довелося б напевно вертатися. Хоча, з іншого боку, було би в кого розпитати про дорогу). Можливо, коли будівництво закінчиться, там знову можна буде пройти.
А станом на осінь 2014, починати краще так, як позначено синім на карті. Там іде грунтова дорога. Біля точки 2 вона робить різкий поворот (до ферми Ase), але тепер на повороті зробили відгалуження дороги і тимчасовий міст через річку – по ньому треба перейти. Отже, переходимо і піднімаємося дорогою до точки 3, де від дороги відходить стежка в ліс (фото 43). Точка 4 – це місце, де маркована стежка повертає на вершину Hanakamb (фото 57).
Стежка, до речі теж маркована, йде до самого озера і лівим берегом, і один з варіантів – піднятися цим берегом річки, а нагорі, вже перед озером, перейти річку по маленькому місточку (перехід по ньому є у відео, посилання на яке буде нижче).

Нагорі мені таки вдалося знайти місце, де маркування входить в ліс.

Изображение
43. Ось так виглядало місце, де маркована стежка відходить від дороги (точка 3). Спочатку я помітив синє маркування вгорі, а потім вже зрозумів що камені – це сходи. Увага - фургончик тут тимчасово, орієнтиром бути не може! )))
До речі, шукаючи стежку, я помітив цікавий зеленуватий камінь на дорозі. Гм. Я вдарив його наконечником палиці, залишився явний білий слід. Гм. Я взяв його в руку і тут розвіялися останні сумніви – це тальк, або мильний камінь. Цікаво. Я озирнувся, але зрозуміти, звідки він потрапив на дорогу, було годі. Було би я ближче до дому, може, і забрав би, а так... Сфотографував, сам не знаю для чого, і викинув.

Изображение
44.
Розмірковуючи, чи варто мені перти на стрімкий підйом мокрим лісом в сутінках, чи вже краще заночувати десь тут, я почув згори голоси. Згодом з лісу вийшло четверо людей і дві собаки. Люди не дуже схожі на туристів, ніби і з наплічниками, але ще з купою якогось обладнання – великий професійний штатив, металошукач. Я розпитав про дорогу догори, і вирішив заночувати тут, а підніматися зранку. Хлопці сказали, що їх звідси має скоро забрати машина. Стоїмо, розмовляємо. Дізналися, що я з України, співчутливо сказали, що в курсі того, що в нас робиться. Взагалі, протягом подорожі був приємно здивований тим фактом, що найчастіше всі в курсі і всі все розуміють, нічого не треба пояснювати. Потім перейшли на веселе, з одного з їхніх наплічників з’явилася банка пива, яку урочисто вручили мені. Я хотів відкрити пиво, сказали, ні, ти сховай, а відкриємо це. Витягли ще пару банок, розмова пожвавішала, виявилося, що це телевізійна знімальна група, в супроводі місцевого мужика, який теж іноді знімається у телепрограмах. Стали знімати процес розпивання пива. За дуже цікавою розмовою пройшло з півгодини. Вони питали, звідки я знаю про трек, відомий тільки місцевим, я питав, що вони там нагорі робили з металошукачем. Мала продовження і історія з тальком, про який я розповів їм. Виявляється, тут в горах є штольня, в якій видобували тальк ще в часи вікінгів. а з тальку вирізали...миски. І не тільки тому, що тальк легко ріжеться, а і тому, миска з тальку не трісне у вогні, на відміну від інших каменів. Цікаво. Тепер, вдома, думка про талькову шахту не дає мені спокою. З’їздити пошукати, чи що? Тим часом з чарівного наплічника з’явився напівпорожній - але і напівповний Thullamore Dew, пішов по колу. (Як вони здогадалися, що я люблю ірландський віскі?) Потім в когось задзвонив мобільний, і мені сказали «Наша машина вже є, стоїть трохи нижче. Поїхали з нами, повечеряємо разом.» «Дякую, хлопці, мені дуже приємно, але я вже морально готовий ночувати тут, а що я потім робитиму в Одді серед ночі?» «У крайньому разі ми потім привеземо тебе на це саме місце. Бери речі і пішли». І мене таки справді привезли на це саме місце. Тільки через 3 дні.
Те, що відбувалося протягом цих трьох днів у Одді, мало дуже опосередковане відношення до трекінгу і жодного – до цього маршруту, тому я порушу хронологію і продовжу відтоді, як Юар, тепер вже мій хороший знайомий))), знову висадив мене з машини на початку стежки.
Декілька моментів з нашої зустрічі потрапили в остаточну версію телепередачі, яку було потім показано по норвезькому телебаченню. Ось лінк на цей епізод: http://tvh.no/serier/ta-turen-sesong-4. Там багато філософських розмов норвезькою мовою, але є і багато цікавого, зокрема зйомки Раунсдаля. До речі, хлопці піднімалися догори лівим берегом річки, і переходили потім місточком вже нагорі, а спускалися правим. Де і зустріли мене. Все це можна знайти у відео. (Я – приблизно з 15 хвилини)
Підйом лісом стрімкий, але безпроблемний, добре промаркований. Нагорі відкривається гарний вид.

Изображение
45.

Изображение
46. Трохи стрьомне місце, це вже майже на рівні озера. Як тут пройти коли слизько, не знаю

Изображение
47.

Изображение
48. Озеро Raunsdalsvatnet. Одне з найулюбленіших фото з поїздки.

Изображение
49.
Залишаю наплічник, йду погуляти вздовж озера, маючи на меті і підйом на вершину Hanakamb. Але до вершини я не дійшов, вирішив відкласти це на завтра, щоб не спішити. Стежка, що йде від хатинок, не дуже видна і дуже стрімка. Тоді я не знав (а тепер знаю), що маркована синім стежка не закінчується біля озера, а одразу повертає до вершини, і я міг би спуститися нею. Поворот стежки я знайшов вже потім, фото буде нижче.

Изображение
50.

Изображение
51. Міні-краєвид на підйомі до вершини. Приблизно з цього місця я повернув назад.

Изображение
52. Типова норвезька дача. Якось я спитав власника такої дачі, який прикол мати хатинку в місці, до якого не доїдеш машиною, а треба декілька годин дертися догори, лісом, долаючи стрімкий підйом. Я запитав жартома, але він глянув на мене серйозно і сказав «Саме такою повинна бути дача. Це дуже правильно. Це тру.».
Хоча насправді багато хто в Норвегії має дачі в межах досяжності автомобілем.

Изображение
53.

Изображение
54.

Изображение
55.

Изображение
56.
Зранку я зрозумів, що відкласти підйом на вершину було стратегічною помилкою. Вершина була в тумані. До обіду я чекав, чи не розвіється він, а потім таки зібрався і пішов вниз. Щось мені підказувало, що цікавих вражень в мене у цій поїздці ще буде багато. А Ханакамб … ну, іншим разом.

Изображение
57. Поворот маркування на вершину (точка 4 на карті). Фото зробив, стоячи спиною до озера. Коли йдеш знизу, цієї стрілки не видно. Порада для тих, хто буде тут гуляти – найкраще підніматися на гору від хатинок, що стоять на березі (стежку легше і безпечніше шукати на підйомі), а потім спускатися маркованою стежкою до цього місця (де річка витікає з озера). Від хатинок, до речі, стежки як такої немає, а є купа міні стежок протоптаних вівцями. ними треба піднятися до скельної стінки, а потім йти вздовж неї вправо до єдиного місця, де можна піднятися вище. Далі вже йде ледве помітна стежка, яка повинна привести до вершини.

Трек 3. Tyssedal – Trolltunga – Odda, або навколо озера Ringedalsvatnet.

Изображение
До Тіседаля, стартової точки, я їхав з Квітно. Зупинилася машина, водія я подумки прозвав «рокером» - мужик років 60, у рокерському прикиді, з кульчиком у вусі, кепка задом наперед. До мене він звертався «чувак». «До Одди? Сідай, чувак» В машині ми розговорилися: «А що ти будеш робити в Одді? А, то ти їдеш до Тіседалю? Вже вечір, фіг тебе хто підвезе, чувак. Але я можу тебе підвезти. Хочеш, чувак?» «О, супер» (В Україні я би запитав, скільки з мене за це грошей.) Доїхали. «Ми в Тіседалі, чувак» каже він, але не зупиняється, а повертає праворуч і їде далі у потрібному мені напрямку, вгору. «Щось я не знаю, де тебе висадити, чувак… Скажи, де тебе тут висадити?» Я морожуся, бо чим далі я заїду, тим більше в мене шансів встигнути ще сьогодні піднятися на плато. «Я, чувак, їй-богу, не знаю, де тебе тут висадити» - ніби виправдовується він, а ми тим часом їдемо далі вперед. «І я не знаю, я тут вперше» - кажу я. Нарешті він побачив групу туристів з наплічниками, які сиділи біля дороги. «О, я тобі зупиню коло тих трекерів, ти собі з ними поговориш… Ну все, бувай, чувак, успіхів тобі» Привітний рокер поїхав назад, а я справді трохи поговорив з туристами і пішов далі дорогою. Що ж, початок хороший.

Изображение
58. Ось так виглядає новий підйом на плато.
У звітах я читав, що підніматися на плато треба або сходами фунікулеру, або стежкою, яка йде просто під ними. Але трохи не доходячи до фунікулеру, побачив вказівник до Тролтунги і маркування. Нова стежка! Комфортна, зі зручними кам’яними сходами. Коли я був там, ще не всі ділянки стежки були закінчені. Піднімаючись нею, я розмірковував над тим, хто і як будує такі стежки. І розмірковував я вочевидь дуже напружено, тому що доля дала мені відповідь на це питання в одному з наступних треків.

Изображение
59.

Изображение
60. Тролтунга, Язик Троля. Ще одне попсове фото. А ви би? Щоб зробити це фото, я недовго чекав у черзі - переді мною було чоловік 7. Це було не в сезон і не у вхідний, хоча і у хорошу погоду. На попередніх вихідних, як мені сказали, незважаючи на погану погоду, черга була на півтори години. Що тут робиться в сезон, не можу (і не хочу) уявити. І це при тому, що від парковки сюди йти близько 5 годин в один бік. А років 7 тому до Язика ходили одиниці, і стежка, яка зараз виглядає як магістраль, тоді губилася в траві. А потім хтось став рекламувати це місце, і люди хлинули сюди потоком. Цікаво, як ситуація виглядатиме ще років через 10?
До речі, це не перший туристичний бум озера Рінгедаль. Колись люди приїздили сюди помилуватися величними водоспадами, що зривалися зі скель у дальній (західній) частині озера. Вода, що живила їх, витікала з озер, розташованих на плато. На водоспади дивилися знизу, і ходили до них стежкою вздовж південного берега озера, вона є на карті. Але потім озера на плато перекрили дамбами, і тепер вода крутить турбіни в тунелях. А туристам запропонували заміну у вигляді Тролтунги. Піпл хаває і просить добавки. І я теж, а чого ж.

Изображение
61. Озеро Ringedalsvatnet. Я боявся, що у вересні після аномально жаркого літа рівень води у озері буде низьким, а це сильно понижує його фотогенічність – з’являється широка світла смуга вздовж берега. На диво, вона була майже непомітна, тобто рівень води досить високий. Навіть у цьому мені повезло))

Изображение
62. Осінні кольори

Изображение
63.

Изображение
64. Хардангевіда – це найбільше в Європі високогірне плато. Трек навколо озера Рінгедаль, хоча і захоплює тільки незначну його частину, дає уявлення про характер ландшафту в цілому.

Изображение
65.

Изображение
66. Ось таку черепаху на чотирьох ніжках залишив по собі льодовик.
Вибираючи ракурс для однієї з фотографій, я зробив декілька кроків назад. І раптом позаду я почув страшний істеричний вереск. Я мало не випустив з рук фотоапарат. Та що там, я ледве встояв на ногах від переляку. Я думав, це тварина розміром як мінімум з кота. Ні, я навіть цього не думав. Я просто злякався. Але коли я обернувся, я не одразу помітив того, хто здійняв такий галас, а якби він замовк, я би його не помітив взагалі. Але... він продовжував верещати. Лемінг... ні фіга собі. Ніколи б не подумав, що такий крихітний хом’ячок може влаштувати таке акустичне шоу. Я відступав назад у пошуках ракурсу, а він вирішив, що я його атакую. Поки я відновлював дихання, він продовжував верещати і битися в щілині між каменями. Я навіть подумав, що він застряг і кричить бо не може вилізти. Я порухав один з камінців палицею – лемінг заверещав на тональність вище і зробив дві блискавичні спроби відгризти твердосплавний наконечник. Берсерк блін. Я вирішив дати йому спокій і відійшов. Ось вам і стереотип тваринки яка покірно і бездумно йде за натовпом.

Изображение
67. (Суслік) лемінг, сука, лічность))

Изображение
68. А взагалі лемінги – спокійні маленькі звірятка.

Изображение
69.

Изображение
70. Озеро Langavatnet і дамба, по якій проходить маркований маршрут. А колись тут був і потужний водоспад.

Изображение
71. Озеро Nybuvatnet, теж з дамбою. Цікаво, що це озеро має аж чотири назви – Nybbehylen, Nybuhylen, Nedra Nybuvatnet і Breiana, написані на карті в різних його частинах. Бардак, карочє. Так вийшло тому, що колись це були окремі озера, а після будівництва дамби рівень води піднявся, і вони стали одним. Якось так:

Изображение


Изображение
72.

Изображение
73.

Изображение
74.

Изображение
75.

Изображение
76. Вид з дамби на озеро Langavatnet

Изображение
77. Вид з дамби у протилежний бік.

Изображение
78. Нірка гірського хобіта. На березі озера Langavatnet. На жаль, на цю хатинку я натрапив зранку, інакше неодмінно переночував би в ній. Саме таким, на мою думку, повинен бути справжній притулок для туристів – простим, зручним, надійним, і, головне – безкоштовним.

Изображение
79.

Изображение
80.

Изображение
81.

Изображение
82. Словами важко описати емоції, що виникали в мене під час прогулянки серед такої краси.

Изображение
83.

Изображение
84.

Изображение
85.

Изображение
86. Озеро Mosdalsvatnet

Изображение
87.

Изображение
88.

Изображение
89. На вершині Moyfallsnuten


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеВт май 26, 2015 00:44 


Трек 4. На гору Reinanuten та до льодовика Buarbreen.

Изображение
Кодова назва треку – «Льодовик Buarbreen згори і знизу». Більша частина треку маркована. Від стартової точки (Strond) одразу йде різкий набір висоти, хвилин через 20 підйому є непогане місце для намету з панорамним видом, вода близько. Ще трохи вище відкривається вид на водоспад. Внизу – озеро Sandvinvatnet.

Изображение
90.

Изображение
91. Далі стежка йде лісочком, минаючи декілька озер.

Изображение
92.

Изображение
93.

Изображение
94. Ось таких тварин можна іноді зустріти на гірських стежках Норвегії, часом їх приймають за яків або бізонів. Це шотландська гірська корова. Вона добре пристосована до холодного клімату і вміє знайти собі корм там, де іншим коровам це не вдається. Але часом їх тримають власне через їхню зовнішність. Незважаючи на свій похмурий вигляд, вона зовсім не агресивна.

Изображение
95.

Изображение
96.

Изображение
97.

Изображение
98.
Піднімаючись на Reinanuten, я придумав нову форму рельєфу – псевдовершина. Це коли ви дивитеся на гору і думаєте, що вже бачите вершину, а насправді вершину ще не видно. Причому часто доводиться мати справу не з однією, а з цілою низкою псевдовершин. Тоді є зміст говорити про їхній порядок.
Псевдовершина, найближча до справжньої (остання перед справжньою), є псевдовершиною І порядку. Бувають також псевдовершини ІІ, ІІІ і т.д. порядків. Кількість порядків, в принципі, залежить від рельєфу, але може зростати пропорційно вашій втомленості в момент підйому.

Изображение
99. Роблячи це фото, я думав, що фотографую вершину. А насправді (як потім виявилося) це псевдовершина ІІІ або IV порядку.

Изображение
100.
Я вичитав про цей трек на одному звіті на форумі Вінського, причому автор звіту тільки планував його пройти, але так і не пройшов. Я глянув на карту і подумав, що це має бути цікаво. Але жодних фото з цих місць я не бачив, і … як би це сказати…не був готовий до того, що мені відкриється з вершини. В мене аж перехопило подих від побаченої краси.

Изображение
101

Изображение
102. Nedre Buarbreen, або Льодовик Буар Нижній.

Изображение
103.

Изображение
104. Я на фоні Фолгефони. Майже на самій вершині гори Reinanuten є озерце (є на карті), тому ночівля там більш ніж виправдана.

Изображение
105.

Изображение
106.

Изображение
107.
Я просидів на вершині до обіду, милуючись пейзажем і фотографуючи без зупинки. Ближче до обіду прийшла велика компанія, з ними були діти 6-10 років. Черговий раз здивувався, яких малявок таскають в гори, і став спускатися у Буер.

Изображение
108. А це Ovre Buarbreen, або Льодовик Буар Верхній.

Изображение
109.
З вершини я вийшов о 14-20, на парковці біля ферми Buer був приблизно о 17-40, не спішив. Сів за столик, по-швидкому зробив собі чаю і повечеряв, зібрався – 18-10. я ще планував глянути на льодовик знизу, але чи не надто пізно? Йти чи ну його нафіг і вистачить мені виду згори? Врешті-решт, відкинувши сумніви, пішов. (Назад на парковці був 19.30.) Спочатку треба пройти попри ферму Буер. Ферма цікава. Вона знаходиться у такій вузькій долині, що півроку, починаючи з кінця вересня і аж десь до середини весни на фермі зовсім не буває сонця.

Изображение
110. Ферма Buer на фоні льодовиків

Изображение
111. На цій дорозі важко загубитися.

Изображение
112. Стежка добре маркована, через потужні потічки збудовані мости, але, крім того, доведеться долати ось такі ділянки.

Изображение
113. Nedre Buarbreen, вид знизу. Місце дуже гарне, йти вартувало однозначно. Хоча не порівняти з видом з вершини.

Изображение
114.


Изображение
Стартові точки треків в районі льодовика Юстедаль (Jostedalsbreen)

Трек 5. До льодовика Tunsbergalsbreen.
Tunsbergalsbreen – найдовший льодовиковий язик Юстедаля. Додатковою родзинкою є його недоступність - знизу до нього практично неможливо підібратися, та і охопити його велич поглядом знизу не вдасться. Тому треба шукати оглядову точку згори. Стопом я доїхав до Г’єрде. На диво, мене не підвезли до стартової точки. Тобто тоді, виходячи з машини я про це не подумав, а тепер розумію, що це був мало не єдиний такий випадок. Але водій вийшов з машини і пальцем показав, куди мені йти. «Будеш йти цією дорогою кілометра 3, і твоя долина перша зліва. Он та, бачиш?» Я побачив, подякував і пішов. Пошкодував, що не спитав, як знайти міст через річку, але він знайшовся без проблем.

Изображение
На збільшеному фрагменті карти: дорога, що веде через міст, згодом повертає вправо, а прямо йде стежка, якою я і пішов (тут не показана). Але потім ця стежка згубилася і я піднімався просто лісом, поки не натрапив на гарну марковану червоним «Т» стежку. Вже на спуску я з’ясував, що мені не треба було сходити з дороги на повороті, а маркована стежка починається там, де я показав червоним трикутником (ця стежка в такому масштабі теж не відображається на карті, я приблизно показав її червоним пунктиром). Я сховав наплічник внизу, подбавши про те, щоб його було легко знайти навіть у темряві. Вся прогулянка зайняла десять з половиною годин.

Изображение
115. Десь на верхній межі лісу в полі зору ненадовго з’являється льодовик Baklibreen.

Изображение
116. Ще трошки вище знаходиться ферма.
Підйом до ферми зайняв приблизно півтори години, якби одразу йшов правильною стежкою, було би швидше. Від ферми я йшов далі догори (стежка є за верхнім будиночком). Стежка поступово зникає, далі можна йти просто по каменях, візуально контролюючи потрібний напрямок. Я читав, що від ферми можна йти також прямо в долину і підніматися на хребет значно пізніше.

Изображение
117.

Изображение
118. Панорама долини. В самому кінці, в оточенні зовсім вже стрімких осипів, ховається ще одне озеро, звідси не видне.

Изображение
119. Є певний прикол в тому, що стежки немає. Тоді здається, що йдеш місцями, по яких не ступала нога людини. За цілий день я нікого не зустрів і людей не бачив навіть здалеку. Відсутність стежок і людей ще збільшує відчуття свободи, характерне для сольного походу. (Написане не є спробою агітувати за сольні походи, самостійний похід в гори повинен бути виваженим і аргументованим рішенням.)

Изображение
120. Міні-льодовичок

Изображение
121.

Изображение
122.

Изображение
123. Кам’яні хвилі.

Изображение
124. Льодяні хвилі.

Изображение
125. Tunsbergalsbreen... не дарма я сюди йшов...гігант! Я виділив собі 20 хвилин спокійного споглядання цієї краси, хоча мені вже треба було поспішати назад. Я хотів при світлі дня встигнути дійти хоча би до ферми, щоб стати вже на чітку стежку і не скакати в темноті по каменюках.

Изображение
126.

Изображение
127.

Изображение
128. Середній план – Myrhyrna 1442, задній план – масив Hurrugane, частина Ютунхаймена.

Изображение
129.

Изображение
130. Симпатичний міні-готельчик.

Изображение
131. Hoganibba

Изображение
132. Bergsetbreen, ще один відомий льодовик теж розташований в цій долині. Але про нього кажуть, що здалеку він виглядає краще. Тому ближче я і не пішов.

Трек 6 До льодовика Nigardsbreen.

Изображение
Треком це можна назвати з натяжкою, це прогулянка. Я залишив наплічник в музеї льодовиків - предивної архітектури конструкція біля траси і сходив туди-назад. Музей-льодовик-музей вийшло майже 4 години, але це неспішно, з поїданням ягід і перекусоном біля льодовика. До речі, це був останній день, коли музей працював, на зиму він закривається. Від траси йдеться асфальтованою дорогою (паралельно є і маркована стежка, але я мав надію зловити якийсь стоп) до парковки (червона точка), звідти вже стежкою. На парковці стояло декілька машин, але біля самого льодовика майже весь час не було нікого – правильний сезон для відвідування попсового місця.

Изображение
133. З траси це виглядає ось так. Синій змій звивистою дорогою сповзає до озера. Але від озера видно тільки його голову .

Изображение
134. Долина заповнена моренними відкладами.

Изображение
135. Декілька разів дорога перерізає невисокі моренні вали. Нормальний ліс на морені рости не хоче, видно, що навіть на схилах гір дерева почуваються значно краще.

Изображение
136. Озеро Nigardsbrevatnet

Изображение
137. А ось і сам льодовик, голова змія. Зблизька він просто заворожує. Я зробив приблизно 100500 панорам з різних точок))

Изображение
138.

Изображение
139.

Изображение
140.

Изображение
141.

Изображение
142.

Изображение
143.

Трек (та ніякий це не трек!) 7. Озеро Styggevanet.

Изображение
Спочатку це мав бути трек до льодовика Austdalsbreen, але погода внесла корективи.
Мені вдалося стопом доїхати до останнього населеного пункту на трасі – Faberg. Далі стояв знак – «Styggevatnet – 18 км», а поряд – «другорядна дорога низької якості». Все це, враховуючи час – 17-00, не викликало особливого ентузіазму. Стояти і ловити стоп не було сенсу – машин жодних. Але треба хоч спробувати. Я сів в кінці прямої ділянки дороги, щоб помітити машину і встигнути встати. Потім зняв черевики і шкарпетки, нібито щоб трохи відпочили ноги, (а насправді була така думка – щойно зніму черевики, одразу машина). Не допомогло. Стало ясно, що треба вжити серйозніших заходів, простим зніманням черевиків в такій безнадійній ситуації машину не притягнеш. Та і дощик починає потрошки, ну може не накрапати навіть, а просто попереджати. Тобто, заходів треба і проти дощу. Найкращий спосіб проти дощу – це ретельно до нього підготуватися. Перевірено. Тобто, надіти чохол на наплічник, замотати і сховати фотоапарат, приготувати куртку і т.д. Але це треба зробити не формально, а змиритися з тим, що він точно буде, і уявляти собі, як ось за 2 хвилини дощ, а в мене куртка під рукою, штани непромокальні вже на ногах, фотік захований…Це спрацьовує. А для того щоб приїхала машина, треба морально і фізично підготуватися йти пішки багато годин. Подумати, чи не треба десь на ногу приклеїти пластир, щоб вже потім не зупинятися. Позастібати все на наплічнику. Підтягнути всі затяжки, підрегулювати палиці по довжині. Має бути стовідсоткова готовність. Я навіть ліхтарик приготував, бо ясно було, що йтиму до темноти. Це я зараз описую це як шаманство, а тоді я реально готувався пройти до вечора більшість, якщо не всі ці 18 км навіть якщо піде дощ. За приблизно годину, що я готувався, їв, ще раз дивився карту (щоб під дощем не витягати) пройшла майже година. Машини жодної, але крізь шум річки мені весь час здавалося, що машина наближається, і я постійно повертав голову в бік дороги. Все. Я встав, надів наплічник, і пішов. Пройшов поворот, біля якого я сидів, і мені відкрився вид на долину. Краса! Шкода що фотік захований глибоко, але ж буде дощ. Принаймні прогулянка точно не буде нудною, буду йти і милуватися. І тільки я це подумав – так, машина. Зупинилася. Німецькі туристи. Сідаю. Німці здивовані дорогою. «Там було написано, що вона у поганому стані, а вона просто прекрасна – каже водій - У нас у Німечині є багато доріг у гіршому стані» «У нас в Україні абсолютно всі дороги є у значно гіршому стані» - щиро кажу я.

Изображение
144. Ось таким я побачив озеро Styggevanet. Погода не дуже, але поки що цілком терпима. Озеро, до речі, теж має дві назви, з вже відомих нам причин. Styggevanet – це ближня частина, з дамбою. А дальня, з льодовиком, називається Austdalsvatnet.

Изображение
145. Дамба.
Прибувши до озера приблизно о 18-00, я маркованою червоним колом стежкою вирушив в бік хатинки Styggevashytta.

Изображение
146. Маршрут до хатинки колись був промаркований великою червоною літерою «Т» («офіційне» маркування), яка потім була ретельно зішкрябяна і замінена на червоне коло. Таке собі пониження маршруту в ранзі. Бюрократія, та й годі))
Сама хатинка мене, взагалі, не цікавила (крім того, я знав, що вона закрита), я мав намір зайти далі берегом озера. Просто в тому місці, де вона знаходиться, пройти берегом озера не можна і це місце найкраще обминути, пройшовши біля хатинки. Але, коли я був недалеко від неї, почався дощ. І тут я виявив, що сарайчик, розміщений поряд, відкритий. Я вирішив перечекати в ньому. Дощ затягнувся, і я вирішив тут і заночувати, склавши собі шикарні нари з новеньких дошок, які там були. Дошок було багато, залишилося ще на стіл і лавку. А головне – там ще був бонус – туалет. Вхід з середини. Так, в самій хатинці його, очевидно, немає, зробили в сарайчику. До речі, цікава система туалета – він тільки по-великому. За маленьким – на вулицю. Біля туалета стоїть великий мішок з чимось, що виглядом і запахом нагадує чай пу-ер. І жменю оцього «пу-еру» треба всипати в туалет після використання. Результат – з туалету жодного запаху, і потім все перетворюється на біологічно безпечний компост.
Отже, заночував я, а зранку – туман. Бути Йожиком-В-Тумані ані найменшого бажання. Чекаю ще. Дощ і вітер. Чекаю ще. Вечір, темніє. Ночую ще раз. Зранку – сильний вітер, єдиний раз туман трошки піднявся (фото), потім опустився знову. вітер, часом дощ. Чекаю далі.

Изображение
147. Тимчасове (хвилин на 10) «покращення» погоди. Ось цим берегом я мав би йти далі, але...
Дощ поступово перейшов у сніг. Прикол. Лягаю спати. Вночі прокинувся від того, що відчуваю, як при поривах вітру сарайчик здригається. Стало страшнувато, вирішив спакувати речі на випадок якщо він не витримає. Спакував майже все, крім спальника, ліг знову. Далі якось не спалося. Став обмірковувати ситуацію і зрозумів в чому справа. Такі будиночки роблять без фундаменту, ставлячи прямо на скелю і закріплюють тросами. Тому факт незначних рухів не означає, що хатинка почала руйнуватися, вона ціла і просто трошки «гуляє» на підставці. Тобто цілісність конструкції не порушується, а полетіти геть її не пустять троси. Я виліз на вулицю з ліхтариком і переконався, що троси на місці, просто трошки недотягнуті. Я заспокоївся і пішов спати. Лежачи на нарах, спиною відчуваю, як будиночок реагує на удари вітру. Але мене це вже не лякало, і я таки заснув. Взагалі спалося мені там на диво добре. Зранку все біле, згори туман, внизу сніг, посередині суміш вітру зі снігом 50/50 – дме і мете без перестану. Я, на жаль, не зробив фото цих моментів, але їх близько до істини зможе проілюструвати відома картина Казимира Малевича «Білий квадрат на білому фоні». Продовжую медитації та роздуми над змістом життя. Час від часу виглядаю на вулицю. Видимість 0. Температура теж. Думаю, чи буду писати про ці дні у звіті. Просто неясно, чи можна вважати сидіння в сараї для дошок елементом трекінгу. Але якщо сарай в такому місці (на скелястому березі гірського озера у Норвегії), то, мабуть, таки можна. На вулиці вітер, тож наявність indoor туалету тішить. Одним словом, переночував я і четверту ніч. Після четвертої – вітер припинився, а сніг став крупніший і сипле далі. Вже по коліно. Я замислився знову. Якщо дорогу від озера замете, її закриють і по ній ніхто не поїде. Така кількість снігу швидко не розтане, тим більше, що його прибуває. Від озера 18 км до найближчого житла. Це від дамби. А до дамби теж іще треба якось долізти по засипаних снігом каменюках. Десь в районі обіду нерви не витримали)) і я вирішив вириватися.
Місцями провалювався значно вище, ніж по коліно. Потічки відчував переважно тоді, коли під снігом попадав в них ногою. Поступово минув трохи небезпечну ділянку над скельною стіною, яка обривається прямо в озеро. Дай боже здоров’я тим, хто так ретельно промаркував стежку. І діточкам їхнім. Здавалося б – для чого – хатинка в прямій видимості з дамби. В хорошу погоду. А зараз видимість 10-20 метрів. Але маркування робиться якраз для таких випадків. Гребу снігом далі. Штани, які досі були непромокальними, почали промокати. Сніг, який сипле зверху, моментально тане на куртці. До дамби я дійшов вже трохи змученим і мокрим майже наскрізь, але готовим перти ще дуже довго. І тут почалися хороші новини. 1. Снігу біля дамби значно менше (трохи більше ніж по кісточку), а внизу в долині його майже немає. 2. Я помітив свіжі сліди людей. Хтось приїхав, треба спробувати «застопити» їх. Але машини на парковці не було, а сліди привели до входу в будиночок, який відноситься до дамби. Я вирішив спитати про транспорт і постукав. Мені відкрили. Виявилося, що ніхто не приїхав, а в будиночку живе бригада будівельників, 6 чоловік. Вони всі з Непалу. «Намасте», сказав я, згадавши прочитані на тревелі звіти. «Намасте» відповіли вони і критично оглянули калюжу, яка натекла з мого одягу. «Маєш у що переодягнутися?» «Так.» «Там в коридорі є сушильна шафа.» «А поряд душ» Після душу мене напоїли гарячим чаєм з великого термосу (Ерл Грей з молоком – трохи незвично, але смачно). І якось непомітно стало зрозуміло, що сьогодні я нікуди вже не йду, тим більше, що снігопад перейшов у рясний дощ. Ми трохи розговорилися. Працюють вони не на дамбі, як я подумав спочатку, вони будують туристичну стежку. Щоб туристи з парковки не ходили на дамбу дорогою, де їздить важка техніка, було вирішено зробити зручну стежку догори і оглядовий майданчик. Цим і займаються непальці. А взагалі вони будують туристичні стежки по всій Норвегії, їх з Непалу приїхало 40 чоловік. Двоє з моїх нових знайомих перед тим були у складі бригади, яка будує стежку на Тролтунгу. «Так, я йшов вашою стежкою»
Ввечері вони розійшлися по кімнатах а мені запропонували спати у вітальні. Я лежав і послідовно думав дві думки. Перша думка – чи можна вважати сидіння в такому будиночку з будівельниками елементом трекінгу. Вирішив, що якщо будівельники – непальці і будують стежки, то таки можна. А друга думка – чому у холодному сараї, під ударами вітру, на дошках я засинав щойно моя голова торкалася подушки, а тут, де тепло, м’яко, комфортно і спокійно – замість сну лежу і думаю всіляку фігню? На це питання переконливої відповіді не знайшлося.
Зранку я виявив, що а) дощ не припинився, б) вітер ого-го в) снігу стало відчутно менше, а внизу в долині його вже немає зовсім. Ніколи не думав, що сніг зникатиме так швидко, видно це через дощ. Сьогодні неділя, погоду непальці не пішли працювати, і я зміг залишитися ще на день. Ближче до вечора припинився нарешті дощ і навіть злегка розвиднілося. Я вийшов на дамбу прогулятися і пофотографувати.

Изображение

148.

Изображение
149.

Изображение
150.Хатинка Styggevashytta. А ще вчора все було надійно вкрите снігом.

Изображение
151. Льодовик Austdalsbreen, який був метою цього «треку». Ну що ж, слава Богу, вдалося хоча б здалеку зробити гарне фото

Изображение
152. Я з командою непальських стежкобудувальників в інтер’єрі їхнього гуртожитку. Наступного дня був понеділок, і вони зранку пішли працювати, а я подався в долину, але перед цим вирішив глянути на їхнє робоче місце.

Изображение
153. На схилах з північною експозицією (зліва на фото) снігу залишилося більше.

Изображение
154. Нелегка праця стежкобудувальника. Добре хоч, що брили, з яких викладають стежку, привозить гелікоптер.

Изображение
155. Я був першим трекером, який пройшов цією стежкою! А за мною тут пройдуть тисячі туристів, трекерів, хайкерів, альпіністів і матрацників.
Пройшовши новою стежкою до парковки, я помаленьку пішов пішки. Машин особливо не передбачалося, і я думав скільки кілометрів мені доведеться перти по дорозі. Приготував ліхтарик, бо дорогою є один тунель без освітлення.

Изображение
156. Недалеко від дамби – зручне місце для наметів, вода поряд.
Але перти мені довелося недовго – за півгодини мені назустріч проїхав бусик, а хвилин ще за 15 він вже повертався і забрав мене. Так почався найдовший мій переїзд Styggevanet – Gjendesheim. Водій бусика розповів, що одна гірська дорога на моєму маршруті була закрита через сильні снігопади, і хоча сьогодні зранку її відкрили, нею може ніхто не їхати. Ок, побачимо.

Изображение
157. Я попросив водія зупинитися, і зробив це фото. Але якщо в Норвегії будеш просити зупинити кожного разу, як бачиш гарний вид, нікуди не доїдеш.
А що стосується фотографування на ходу - я маю свою думку. Я, взагалі, категорично проти того, щоб фоткати з вікна машини під час руху. Коли їдеш, ніби дуже гарно, а фото виходить нікудишнє. Це вже 100 разів перевірено. І я колись виробив собі правило – Ніколи. Нічого. За жодних умов. Не фоткати з машини під час руху – все одно це марна справа. А я людина послідовна. Саме тому фотографій, зроблених мною з вікна машини під час руху я наведу тут лише дві:

Изображение
158. Ця дорога ще вчора була закрита через сильні снігопади, але видно, що і тут сніг швидко розтанув.

Изображение
159.

Изображение
160. Туристичне містечко Lom.

Изображение
161. До Лому мене довезла пара дууууже пенсійного віку на дорогому авто, і висадивши мене в центрі, вони на прощання почастували мене домашніми тістечками, які пече їхня внучка. Скромна чарінсть буржуазії. Місто ж вразило своєю коричневістю.

Изображение
162. Всі будинки – і дуже старі, і нові, і навіть ультрасучасні – витримані в одному стилі і кольорі. Ніхто не додумався збудувати серед цього 3-4 поверхову рожеву садибу для туристів. З яскраво-синім дахом. Я не знаю, чи там є закон, який це регулює, чи протестантський генетичний код не дозволяє вимахуватися, але завдяки цьому місто просто зливається з природою, перестає сприйматися як антропогенний об’єкт. Перебуває у візуальній гармонії з пейзажем.
На виїзді з Лому зупинилося мені спортивне «Субару» без номерів. Кермо з правого боку. Я сів спереду, кинувши наплічник на заднє сидіння (запихати його трохи заважала потужна рама з труб всередині салону). На панелі купа якогось невідомого мені додаткового обладнання, мотор вже тільки звуком викликає повагу. Одним словом, машина серйозна. Водій пояснив, що машина привезена з Японії, він щойно вчора купив її і номерів на авто з правим кермом він одержати не зможе, а має тільки тимчасовий дозвіл, щоб перегнати її від місця купівлі додому. А їздити він на ній буде по трасах де номери не потрібні. А довозити до траси він її буде на спеціальній платформі. «Це іграшка» сміється водій. Ясно, я вже ніби теж дорослий хлопчик, але іграшки в мене скромніші))) Тож їдемо собі, травимо анекдоти, причому їдемо дуже коректно, швидкість не перевищуємо, правда коли йдемо на обгін... звірячий рик з-під капоту і втискає в сидіння так, що видих робиться сам собою... Години за півтори зупиняємося на розвилці, звідки наші дороги розходяться. Я виходжу, витягаю з заднього сидіння наплічник, відставляю його вбік, закриваю двері, махаю рукою водієві, повертаюся і тільки тут бачу, що за нами стоїть поліцейська машина, а поліцай вже йде до мене (мені згадалося: «Из воздуха соткался милиционер») і щось дуже зосереджено питає. «Вибачте, я не розумію» кажу я англійською. «Ви були за кермом цієї машини?» «Ні.» Поліцай здивувався «Але ж я бачив, як ви щойно вилізли з водійського місця». І тут до мене дійшло. Так, я виліз зліва, але ж кермо справа. «Це не водійське місце» - сказав я сміючись. Він якось напружився, а потім придивився уважніше і теж посміхнувся. В цей момент водій вже відкривав вікно, тримаючи папери в руці. Поліцай взяв документи, потім обернуся до мене і жестом показав, що до мене він питань не має. Я переніс наплічник на інший бік дороги і став стопити. Перевіривши документи, поліцай сів у машину, і проїжджаючи повз мене, привітно махнув рукою на прощання, а я махнув йому. І ось таке фото залишилося в мене на згадку про цей епізод.

Изображение
163.
Підсумок дня - 340 км, 8 машин, 11 годин – для другорядних доріг і несезону це непогано.


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеВт май 26, 2015 01:15 


Трек 8. Besseggen та навколо озера Bessvatnet

Изображение


Изображение
164. Вид з намету. Ранок обіцяв багато. Почекаю, поки сонце повністю освітить гори і тоді зроблю панораму озера, подумав я. Але сонце мало інші плани...

Изображение
165. Коли я виліз з намету, все виглядало вже ось так; гора, на яку мені треба підніматися, затягується хмарами.
Я сходив у притулок Gjendesheim, подивився погодинний прогноз. Обіцяли, що починаючи з обіду погода трошки покращиться. Тому вирішив не спішити, щоб піднятися на гору вже без туману.

Изображение
166.

Изображение
167. Суворо.

Изображение
168. Найпопулярніший вид з найпопулярнішого треку у Норвегії. Щороку тут проходить близько 30 000 людей. Але сьогодні я тут сам.

Изображение
169. А ось і відоме Бесегенське ребро, погляд знизу. Саме звідси Пер Гюнт вмудрився з’їхати на оленях.

Изображение
170. Ще одне ребро, на протилежному березі озера Gjende.

Изображение
171. Тонка перемичка між озерами Gjende і Bessvatnet. Не найкраще освітлення, але видно, наскільки вони різного кольору. Різниця між рівнями озер – 400м.

Изображение
172. Це не пейзаж на фоні синьо-зеленого неба, це погляд з перемички вниз. До води 400 м!

Оскільки я вийшов перед обідом, до перемички дійшов під вечір. Ну і добре, якраз мріяв заночувати прямо на ній. Взагалі, там де можливо, намагаюся практикувати тактику ночівель нагорі, в найгарніших місцях, щоб неспішно насолодитися красою. Ось тільки на Тролтунзі так не вийшло.

Изображение
173.

Изображение
174. Озеро Bessvatnet, вид з перемички. До речі, вважається найчистішим озером Норвегії. Не в плані екології, а в плані прозорості води. Кажуть, видимість крізь воду – 30м, а взагалі його глибина 120м.
Я хотів пройти лівим берегом озера, але не мав інформації, чи це можливо. Коли я вперше глянув на озеро з гори Veslfjellet, мені здалося, що там є пару непрохідних ділянок, та і на карті суцільної стежки немає, тільки трошки звідси і трошки з протилежного кінця озера. Але при погляді з перемички ніби нічого страшного, не такий вже і стрімкий берег. Зранку розвідаю.
А зранку виявилося, що берегом озера йде гарна стежка прямо над водою. Там трошки далі, до речі, є гарне місце під намет, не дуже видиме з перемички. Прогулянка берегом була мені як бальзам на душу – на стрімкі скелясті схили я вже надивився, а тут йдеш спокійною стежкою, і кришталева вода найчистішого озера Норвегії тихенько хлюпає коло самих ніг… Фантастика. Навіть туман не псував, а підсилював враження.

Изображение
175.

Изображение
176.

Изображение
177. Погляд назад. Туман трошки піднявся, видно перемичку, на якій я ночував.

Трек 9. Rondane

Изображение
По національному парку Рондане я просто легенько прогулявся. Вершин не підкорював. Взагалі, в мене за поїздку склалося враження, що Той, Хто Робить Погоду, був sіноді проти мого виходу на вершини норвезьких гір. Якщо на день була запланована вершина, то зранку часто був туман. Але все по порядку.
Зібрав я намет і прийшов в Утту. Мета – знайти туристичний інфоцентр. Дійшов до центру міста, питаю людей. - Інфоцентр? Так він на вокзалі – Ок, а де вокзал – Он там, недалеко – Дякую. Знайшов вокзал, знайшов інфоцентр. Задав просте питання – чи є в місті супермаркети, які працюють у неділю (хотів купити гостинців і не хотів таскатися з ними по горах, а виїзд в мене в неділю). – О так, цілих два, радо відповіли мені і нарисували їх на карті. Я подякував, стою, думаю, що би ще такого спитати, і тут заходить хлопець, один з тих, кого я питав про інфоцентр. «Вибачте, сер, ви ж напевно в Рондане зібралися?» - «Так» - «Ми якраз їдемо в тому напрямку, можемо підвезти» «Супер, дякую» - «Ну, то я чекаю в машині» Автостоп навпаки. Вони їхали на дачу, яка в них знаходиться прямо біля границі національного парку. Кілометрів 15 мене підвезли. Головне, що не довелося перти асфальтовим серпантином на плато.

Изображение
178. Плато пласке, а на горизонті гряда гір. Тут і карти не треба - мені туди.

Изображение
179.

Изображение
180. Ще одна норвезька дача. Мені сподобалося, як виглядає накритий натуральним каменем дах.
Частину шляху йшов паралельно з норвежцем, якому явно хотілося поговорити. Ну і мені теж, а чого ж. Я здивувався, наскільки він в курсі всіх подій в Україні. Він здивувався, як довго я подорожую (це був мій 30й день в Норвегії). Потім він каже: «тобі, напевно, тут все дорого, бо я був минулого року в Празі і переконався, що там все надзвичайно дешево.» Ага, в Празі дешево. Надзвичайно. Але я не став руйнувати його картину світу і погодився.

Изображение
181. Ви колись бачили фотографії з Марсу? Дуже схоже. Взагалі мені пощастило, люди казали, що така погода тут є явищем абсолютно винятковим.

Изображение
182.

Изображение
183. Коли я дійшов до притулку Rondvassbu, помаленьку вечоріло, і я зрозумів, що на жодну вершину я не встигаю. Але оскільки прогноз на завтра був невтішний, вирішив піднятися хоч кудись, щоб побачити, як Рондане виглядає по той бік гір. А виглядає воно ось так:

Изображение
184. The dark side of (the moon) Rondane.

Изображение
185. Ще трохи марсіанських хронік

Изображение
186.

Изображение
187. Зранку пейзаж виглядав ось так. Ще була надія, що хмари піднімуться і я збігаю на котрусь із ближніх вершин. Але з кожною хвилиною погода тільки погіршувалася.

Изображение
188. Туристичний притулок Rondvassbu більше нагадує сучасний готельний комплекс.

Изображение
189. А це ягель. (Так ось ти яка, справжня їжа північних оленів).

Изображение
190.

Изображение
191.

Изображение
192. Оскільки вершини були у хмарах, я просто гуляв по околиці і насолоджувався видами.

Изображение
193.

Изображение
194.

Изображение
195. Похмуро, але обіцяний дощ так і не пішов.

Изображение
196. Гуляючи, побачив намет, придивився – мій. До речі, англійською можна сказати «I do tenting», що означає «я ночую в наметі», але ніби одним словом - «я наметую». Ось цього слова «наметувати» мені бракує в українській мові, бо «подорожувати з наметом» - це дуже довго.

Изображение
197.

Изображение
198.

Изображение
199. Не лише я наметую в Рондане цими похмурими осінніми днями (Вийшло хайку, що і не дивно, після місяця хайкінгу)

Изображение
200.

Изображение
201.

Изображение
202. Крізь об’єктив моєї мильнички на вас дивиться ронданський лемінг. Він тихий, маленький і пухнастий, але якщо ви порушите його особистий простір, він порве вас, як Сірко грілку)).
Супермаркети в Утті в неділю не працювали. Приємний блін сюрприз. Вірніше, один таки працював, але тільки найближчі до каси полиці (з якимось непотребом), а решта магазину було загороджено. Інший обіцяний мені супермаркет був наглухо зачинений. Інфоцентр також був вихідний, так що не було навіть кому висловити «фе».
На вокзал в Утті я прийшов годині в шостій вечора (мій поїзд о 3 ранку). В залі очікування було трохи людей. А потім вони поїхали, причому не поїздом, а автобусом. І більше ніхто не приходив.
А з часом я помітив, що поїзди, вказані у розкладі, не ходять. Жодні. Отака фігня. Я трошки запереживав, бо в мене поїзд впритик з літаком. Потім я подумав, що автобуси мабуть приїжджали замість поїздів і забирали пасажирів. Але оскільки пасажирів більше не було, то не було і автобусів. Вони, очевидно, знали, що з Утти квитків ніхто не купляв і не заїжджали туди. Тобто коли я зрозумів, що щось не так, спитати вже було ні в кого. На самому вокзалі нікого, все, крім залу очікування, зачинено. Оголошення (автоматичні) по вокзалу були, причому якісь дуже довгі, з поясненнями, але норвезької я не розумію, а англійською вони дуже неясно говорили, тобто я теж не розумів. Вночі прийшла пара чехів, їхній поїзд зранку. Я поділився з ними своїми спостереженнями. Дивимося далі – наступного поїзду немає знову. Оголошення їм теж не зрозуміле. Весело. Черговий поїзд має бути о другій ночі – вірніше, два поїзда (вони там часто в Утті так – два поїзда протилежних напрямків зупиняються одночасно.) З двох приїхав тільки один, а про інший знову довге неясне оголошення. Але вже хоч якась позитивна динаміка. І, третя година – мій поїзд є (уррраааа!!!), зустрічного знову немає.
Ну і оскільки в цілому мені у подорожі щастило, я не міг поїхати додому без гостинців – і я виявив супермаркет на вокзалі у Осло, де в мене була пересадка. Я встиг забігти в нього і купити все, що хотів. Так що майте на увазі – він там є.

Звіт закінчується. Ага, ще щось. Взагалі, сувенірів як таких я не люблю, вважаю їх збирачами пилюки, речами, які потім не знаєш куди покласти. Перевірено. Я давно і принципово вирішив: Жодних сувенірів. Ніколи. Не привозити з подорожей. І оскільки я людина послідовна, то сувенір привіз собі тільки один. Ось такий маленький камінчик з червоною літерою «Т»:

Изображение
203. Єдиний сувенір.

Ось і все. Дякую тим, хто дочитав до цього місця.

Додаток № 1
Що привезти собі і тим хто на вас чекав вдома:
Любителі екстріму захочуть привезти собі снюс або лютефіск, а спокійний трекер вибирає інші речі. Я привіз бруност, тран, аквавіт і локричні цукерки.
1. Бруност – це сир коричневого кольору зі специфічним смаком, чимось трошки нагадує варене згущене молоко. Можна їсти так, можна робити канапки, добре смакує з варенням. Прикольно спостерігати за реакцією норгів: «Оооо, ти любиш бруност?» Мені він дуже подобається, і ніде крім Норвегії ну і може Швеції його не знайдеш.

Изображение
204. Один з видів бруносту, судячи з назви, вироблений на батьківщині Пера Гюнта.
2. Тран – це риб’ячий жир, тільки не такий огидний, як той, яким катували дітей в СРСР. Чому він не огидний? Може тому, що не китовий, а з тріски, а може тому, що не совковий. Хто його знає. Це не делікатес, а просто корисна для здоров’я штука. Я спокійно їм його ложкою – і мене не кривить, не плющить і не ковбасить. Треба знати, що він буває зі смаковими додатками, і якщо це аромат меліси, то це ще нормально, а ось дитячі варіанти зі смаком апельсину або жуйки – це вже імхо фігня. Я пробував різні, а собі взяв без смакових додатків - просто собі олія з легким запахом смачної рибки. (Не більше чайної ложки на день!)
3. Аквавіт (майже наша «оковита» - «вода життя») – скандинавський міцний алкогольний напій з картопляних спиртів. Його витримують та злегка настоюють на спеціях. Я давно знав, що існує норвезький аквавіт, який заливають у вишневі бочки, вантажать на корабель і везуть у південну півкулю, а потім назад. Говорять, що унікальний мікроклімат та режим збовтування неможливо імітувати. Підозрюю, що при норвезьких цінах просто дешевше возити бочки півроку по океану, ніж винаймати складське приміщення))). Так чи не так, не знаю, але виробники гарантують неповторний смак. Я рідко піддаюся рекламним трюкам, а тут…)))) … не втримався і купив собі пляшечку. («Linie» - означає «екватор»), на етикетці зазначено назву корабля і дати його подорожі через екватор. Ще не куштував, чекає нагоди. Може, нагодою стане завершення звіту?

Изображение
205. Тран і аквавіт. Одне для самопочуття, друге для настрою. Не тримайте разом, щоб не переплутати))
До речі, варто згадати і про норвезькі коньяки. В чому прикол? В тому, що існує декілька брендів коньяку, який продається тільки в Норвегії, ну може ще в сусідніх країнах (принаймні у скандинавських д»ютіках трапляється). Виробляють його, звичайно, у Франції. Найпопулярніші бренди – «Larsen» (слоган - «коньяк вікінгів») і Braastad. Пробував обидва, і якщо чесно, особливої різниці з французькими не відчув)))). Тобто, коньяк хороший. Але спробувати аквавіт «Linie» мені було цікавіше, тому взяв його.
4. Локричні цукерки – це більше фінська фішка, але популярні у всій північній Європі. Звичайні без добавок по смаку трохи нагадують мікстуру. На любителя, але вже якщо комусь подобається, то це всерйоз і надовго. Треба вибирати червону пачку, бо це оріджинал, тру і олдскул. Жовта пачка – це з різними наповнювачами, а чорна пачка – це салміакі, з хлоридом амонію, щоб це оцінити, треба народитися фіном.

Изображение
206.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.04.2008
Посты: 3382
Откуда: Львів, Долина



СообщениеВт май 26, 2015 22:43 


Чудово написано, дуже красиві фото. Мене аж на ностальгію пробило - був там торік, але дуже недовго, всього три дні. На Язику Троля так само черги не було, бо був там вечерком (крім мене там було ще двоє чоловік).
З закритими в неділю супермаркетами також мав трабли - мусів хліб на заправці купувати.
_________________
stezhky.org.ua


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19.04.2012
Посты: 840
Откуда: Станіславів



СообщениеСр май 27, 2015 14:20 


Шикарні місця та гарний трек. Дякую за розповідь !
_________________
раніше на форумі числився як "джек"


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 29.11.2013
Посты: 197
Откуда: Запорожье



СообщениеЧт май 28, 2015 17:50 


Спасибо Вам большое за подробный отчёт по треку, за подсказки! Ну и за фоты, конечно!
Отлично Вы там прогулялись... Спасибо.
_________________
"Время растворяет все события -
Так слёзы теряются в дожде.
Так не всё ли равно -
Где и как нас настигнет смерть..."


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 17.05.2012
Посты: 629
Откуда: Ukraine, Poltava



СообщениеВт июн 02, 2015 15:28 


Отчет - АГОНЬ!!! |#smile614| Порадовали фотки. А по поводу Аквавита - прикольная водочка, у нас не купишь, Зеленые наложили эмбарго в связи с тем, что типа китобои уничтожают китов и типа покупая эту водку вы поддерживаете уничтожение китов.....как то не связно... но у нас и в Европе нигде не купить, только в редких странах. Хорошая микстурка - пьется душевно :) Но есть один маленький нюансик употребления вовнутрь - нужно рюмки в которые будет наливаться, поставить в морозилку для их охлаждения, и саму водченку тоже погрузить в морозилку на некоторое время для охлаждения. При таком употреблении идет отлично, "як в суху зэмлю" |#smile729| |#smile729| |#smile729|
_________________
Главное четко различать где кончается экстрим и начинается ппц (с)


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеВт июн 02, 2015 22:28 


Ymka
vasjaletsyn
Турист.
ukrspid

дякую за відгуки, радий, що вам сподобалося))


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 01.07.2013
Посты: 45
Откуда: Lviv



СообщениеВс июн 21, 2015 19:50 


Дуже цікаво й надихаюче! Краще з того, що коли-небудь читала на туристичних блогах. Думала прогляну швиденько і як зависла)). Місця фантастичні, по-доброму заздрю такій пригоді, а написано так, що відчуваєш кожен камінчик і сантиметр дороги під ногами, і думай тепер - що легше - хапнути наплічник і вирушити в якомусь напрямку, чи перечитати ще стопіцот разів))))). Здорово! |#smile726|


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеЧт мар 09, 2017 18:21 


o.ksana
Дуже дякую за гарні слова (тут мав би бути якийсь смайлик типу "червоніє"). До речі, думаю, краще таки хапнути наплечник і вирушити))


Зарегистрирован: 01.11.2011
Посты: 56



СообщениеЧт мар 09, 2017 18:38 


На початку осені минулого (2016) року знову погуляв Хардангером, частково новими місцями, частково вже знайомими. Зрозумів, що там ще дивитися і дивитися. Писати детальний опис влом, просто виставляю трохи фото.

Изображение
1

Изображение
2

Изображение
3

Изображение
4

Изображение
5

Изображение
6

Изображение
7

Изображение
8

Изображение
9

Изображение
10

Изображение
11

Изображение
12

Изображение
13

Изображение
14

Изображение
15

Изображение
16

Изображение
17

Изображение
18

Изображение
19

Изображение
20

Изображение
21

Изображение
22

Изображение
23

Изображение
24

Изображение
25

Изображение
26

Изображение
27

Изображение
28

Изображение
29

Изображение
30

Изображение
31

Изображение
32

Изображение
33

Изображение
34

Изображение
35

Изображение
36

Изображение
37

Изображение
38

Изображение
39

Изображение
40

Изображение
41

Изображение
42

Изображение
43

Изображение
44
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  • Страница 1 из 1

Быстрый ответ
Имя пользователя:
Заголовок:
Сообщение:

Смайлики
|#smile805| |#smile807| |#smile806| |#smile24| |#smile706| |#smile709| |#smile710| |#smile714| |#smile715| |#smile718| |#smile722| |#smile725| |#smile726| |#smile728| |#smile729| |#smile735| |#smile737| |#smile739| |#smile748| |#smile766| |#smile746| |#smile749| |#smile772| |#smile773| |#smile615| |#smile614| |#smile612| |#smile606| |#smile603| |#smile602| |#smile792| |#smile785| |#smile784| |#smile780| |#smile778| |#smile701| |#smile703| |#smile716| |#smile740| |#smile752| |#smile757| |#smile761| |#smile764| |#smile765| |#smile770|
Ещё смайлики…
Добавить изображения
Advanced BBCode Box 3: Страница помощи   Жирный текст Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст Верхний индекс Нижний индекс Горизонтальная линия Выравнивание по левому краю Выравнивание по центру Выравнивание по правому краю Маркированный список Нумерованный список Элемент списка
Код Цитата Спойлер Скрытие от гостей Вставить текст не касающийся темы (оффтоп) Ссылка на Web адрес Вставить Email адрес Вставка в сообщение ссылки на IMG изображение Вставить иконку Вставить слово поиска Вставить ссылку на BBvideo видео ABBC3_YOUTUBE_OLD Вставить Видео с Youtube
Цвет шрифта
Вопрос
Двадцать один минус шестнадцать = ? (введите ответ цифрами):
Этот вопрос предназначен для предотвращения автоматической отправки форм спам-ботами.
   

 Похожие темы   Ответы   Просмотры   Последнее сообщение 
Норвегія, осінь 2009р.-похід 1к.с. з ел.матрасу(завершено)
Inguri » Вс дек 06, 2009 19:28 1 ... 8, 9, 10, ВСЕ

в форуме Скандинавия и страны Северной Европы - туризм и горный туризм

146

40948

Пн авг 30, 2010 14:51

Inguri Перейти к последнему сообщению

Осінь в Криму. Фотозвіт
Хуліган » Чт апр 12, 2012 20:56 1, 2, 3, ВСЕ

в форуме Туризм в Крыму. Отчеты о походах

44

3513

Сб апр 14, 2012 20:52

Одинокий волк Перейти к последнему сообщению

Туреччина. Осінь. Фотозвіт.
Serhiy_Floyd » Пт май 24, 2013 22:58 1, 2, 3, ВСЕ

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

40

2550

Пт янв 03, 2014 17:24

BradPitt Перейти к последнему сообщению

Норвегія 6-9.06.2014
Ymka » Чт мар 20, 2014 23:16 1, 2, ВСЕ

в форуме Скандинавия и страны Северной Европы - туризм и горный туризм

20

1277

Ср май 28, 2014 18:55

OLEG71 Перейти к последнему сообщению

Норвегія. Вересень 2012
marek » Ср сен 19, 2012 20:55

в форуме Скандинавия и страны Северной Европы - туризм и горный туризм

12

4466

Вт июн 04, 2013 20:40

Calabria Перейти к последнему сообщению



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей


Вы можете начинать темы
Вы можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  

По любым общим вопросам работы сайта и форума пишите: info@eurotourist.club
Коммерческие вопросы (размещение рекламы, предложение услуг): reklama@eurotourist.club








При перепечатке или использовании любых материалов с сайта, гиперссылка на http://eurotourist.club обязательна

  Copyright © 1998-2017 Eurotourist