Помощь | Правила | Поиск
Регистрация | Вход
Переключиться в мобильный режим



Начать новую тему Ответить на тему    

Модераторы: Sherlock, slv, Екатерина, Жанна, eee, Туранчокс, Burs, Ymka, Бармалейка

• Страница 1 из 1
Автор Сообщение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 03.05.2015
Посты: 22
Откуда: Місто Луцьк (Волинь моя, краса моя)



СообщениеВт май 21, 2019 01:26 


Мармароси — вкриті більшу частину року снігом високі гори на кордоні України і Румунії у глухому східному закутку Закарпаття. Найвища їх гора сягає висоти 1938 метрів над рівнем моря. Її південна вершина мовою гуцулів зветься "ПопІван", бо сильні вітри постійно " попівають" на ній. Майже біля самої тієї вершини післяобідньої пори 9 травня білими, сліпучо сяючими на сонці снігами, важко, але вперто рухались вгору вісім чорних цяток, вісім учасників туристичного походу. Чого шукали туристи на такій височині — ніхто, крім них, пояснити не може.
Изображение
Изображение




Мармароси, або Гуцульські Альпи, здавна цінуються серед мандрівників. За свої приголомшливі альпійські пейзажі зі скелями, льодовиковим карами, глибокими урвищами, подібних яким немає в Україні. За свою дику, добре збережену природу завдяки прикордонному режиму, входженню до складу Карпатського заповідника та віддаленості від цивілізації. Зрештою, сюди досить далеко і недешево добиратись, та й прикордонні формальності ускладнюються мандрівку. Похід Мармаросами - завжди пригода, це вам не подорож вихідного дня на Пікуй з траси Київ-Чоп чи "матрацний" вихід із турбази Заросляк на Говерлу.
Изображение
Изображение




Для мене Мармароси розпочалися у травні 2005 року у постмайданівській Україні. Ми, троє друзів, спочатку одинадцять (!!!) годин їхали старим скрипучим Ікарусом з Луцька до Ужгорода. Потім декілька годин вешталися столицею Закарпаття, очікуючи на наступний автобус. На мене в Ужгороді велике враження тоді справив шикарно реконструйований у 2004 році, виблискуючий мармуровим оздобленням, старий австрійській залізничний вокзал. Місцеві казали: "То небіжчик Кирпа зробив". Потім ми чотири години їхали ще одним старим Ікарусом півднем Закарпаття до Ділового. В очі час від часу кидалися просто таки гігантські окремі три-чотири поверхові хати місцевих ґаздів (аби була хоч трохи більша, ніж в сусіда). Особливо крикливо-блискучими, з мармуровим оздобленням, різноманітними скульптурами, відверто яскравими, показними ці хати ставали в місцях компактного проживання закарпатських ромів. Нарешті, Ділове. Звісно тоді, чотирнадцять років тому, в далекому 2005 році, коли Інтернет в Україні був у зародковому стані, а мобільний все ще вважався ознакою певного успіху, ми майже не мали інформації про порядок отримання дозволу на перебування в прикордонній зоні. Тож на прикордонній заставі черговий сержант, ледь стримуючи сміх, дивився на трьох хлопців зі старими радянськими брезентовими "Єрмаками" з металевими рамами, вдягнених у звичайні зимові пуховики, поношені камуфляжі, розтоптані черевики, що бачили вже багато зим. Потім мене покликали до старшого лейтенанта, чи то командира, чи то заступника командира застави. Година минула в розмовах про те, що нас нікуди не пустять, бо не маємо дозволу. Зрештою, офіцер згадав, що служив на Волині. Я як міг, просив його пошкодувати трьох волинян-мандрівників і дати нам шанс здійснити сходження на Піп Іван Мармароський. Нарешті, коли надія домовитись майже згасла і я вже уявляв, як ми контрабандними стежками, здригаючись від кожного шороху, таємно пробираємось україно-румунським кордоном, прозвучала фраза: "Заставі допомагати будемо?" 50 грн (на той момент 10 доларів) пішли ніби то "на фарбу, у фонд застави". Після цього нас відпустили, але попередили, що жодного дозволу ми все рівно не маємо, йдемо під свою власну відповідальність і якщо нас зустрінуть в горах прикордонники з іншої застави - це наші особисті проблеми. Далі була нудна дорога вздовж потоку Білого, затяжний підйом від альтанки коло потоку Великий Росіш до полонини Прелуки, свіжі сліди великого ведмедя на дорозі, які збадьорили потужніше за ранкову каву, довга, вкрита снігом прикордонна дорога до полонини Лисичої, з якої час від часу шумно злітали великі чорні глухарі. Того разу в горах стояла туманна, волога погода. Дві холодні травневі ночі ми провели у старій вівчарській колибі на полонині Лисичій, звідки одного дня без наплічників, попри сильний вітер і туман, таки змогли дістатися тріангу з бетонними стовпом на головній вершині Попа Івана Мармароського. При цьому видимість становила близько 50-70 метрів, тож майже нічого ми не побачили. З того часу я завжди хотів повернутись сюди, побачити скелі, урвища, помилуватись румунськими красенями Феркеу та Михайлекулом. А минулого року, під час походу Чивчинами, ми з Братом і Моклом твердо вирішили найближчим часом здійснити мандрівку від Попа до Попа.
О 3.50 ранку 9 травня межу Луцька в напрямку Львова перетнув бус, в якому перебувала наша команда у складі вісьмох осіб.
Изображение

Бусом агресивно, рвучко кермував Брат, з яким ми вже п'ять років ходимо в гори. Разом пережили штормову ніч на вершині Синяка, разом пробивалися крізь нетрі Альбина, разом долали десятки кілометрів гірських стежок. Старий, перевірений в походах друг. На другому ряду сидінь мирно хропів Мокл - ще один постійний учасник наших походів, непересічна, яскрава постать. Актор, громадський діяч, марафонець, велосипедист, виживальщик і також улюбленець жінок, практично сучасний Казанова. Подейкують, що в нього найбільший банан серед нас усіх. Біля Мокла похмуро з під лоба дивився у ранкову імлу Брат 2. Брат 2 ходить з нами недавно, лише другий рік. Але встиг побувати на Чивчинах-Гринявах, Острій горі, Сколівських Бескидах. Він мовчазний, насуплений, але добрий в душі та безвідмовний товариш. Робота горить в його справних руках. Брат, Брат 2, Мокл та я складали основу, кістяк нашої команди. Але були цього разу з нами також і нові учасники, кожен з яких є цікавою особистістю та заслуговує на окремий нарис.
Док. Доброволець, учасник АТО, в минулому - медичний працівник. Док зовні схожий на старого морського вовка, якогось капітана піратів чи боцмана. Міцна постава, здорові татуйовані ручища, світла, клоччями борода, як у вікінга, колючий погляд. У Дока складний характер, він гострий на слівце. Але коли група приходить на привал - він перший розпалює багаття і збирає дрова. А коли ми йдемо, ледь піднімаючи ноги по маршруту, Док, неначе олень, скаче по навколишніх пагорбах, забігає на вершини, аби зробити класну світлину групи в русі.
Кеп. Кадровий офіцер-прикордонник, учасник АТО, в минулому - командир прикордонної застави. В далекому минулому - турист, що ходив у категорійні походи. Кеп - франт, балагур, веселун. В поході він у новенькому чистому камуфляжі з погонами капітана, а у повсякденному житті - в ідеально випрасованому костюмі адвоката.
Рятівник. Він працює у держслужбі з питань надзвичайних ситуацій, багато разів ходив у турпоходи, з нами мандрує вперше. Чудове хобі Рятівника, від якого він отримує величезне задоволення (і наші шлунки також) - готування їжі. Це людина, яка взяла з собою у похід безліч якихось маленьких пателень, каструль, баночок, приправ, спецій. Тож якщо погодні умови дозволяють розвести вогнище - Рятівник обов'язково зготує щось смачненьке, ніби як удома. А потім він ще й до блиску вимиє казанок. Не людина - золото. І, нарешті, Мартенз. Теж в минулому учасник АТО, командир взводу. Турист, марафонець, велосипедист, патрульний поліцейський. Витриманий, спокійний, впевнений. Про Мартенза можна сказати словами з фільму про Штірліца "17 миттєвостей весни": "Характєр холодний, нордічєскій. В связях, порочаших єго, замєчєн нє біл". Має досвід багатьох походів, але з нами також йде вперше.
Ранок 9 травня видався сонячним. Погода була гарною, ми минули Франківськ, потяглися Делятин, Яремча, Микуличин. На підйомі на Яблуницький перевал гори раптом вкрив туман, стало прохолодно, вогко. Ми почали хвилюватися, адже перед тим, 6-7 травня, в Карпатах була погана погода, йшов сніг, ревів штормовий вітер. Кепу його знайомі прикордонники розповідали, що в ці дні через сильний вітер та вкриття кригою вершини Попа Івана Мармароського жодна туристична група чи прикордонний наряд не змогли піднятися на вершину, а рятувальники взагалі заборонили сходження. Проте вже в Ясині сонце знову виглянуло з-за хмар, погода покращилась, а з нею і наш настрій. О 9.40 ми прибули у гуцульський Париж - Рахів, обігнавши перед тим старий потяг Київ-Рахів, що ледь сунувся древніми коліями вздовж річки Тиси.
Изображение

Снідаємо, п'ємо каву, лишаємо бус на парковці, переодягаємось, йдемо реєструватись на прикордонну заставу.
Изображение

Після більш ніж години очікувань і багатьох армійських матюків телефоном Кепа нарешті прибувають трансферні автівки - УАЗ та Тойота Ленд Крузер 70.
Изображение

Оскільки ми були обмежені в часі чотирма днями, за які хотіли пройти від Попа до Попа, та й не бажали витрачати цілий день, йдучи одноманітною, нудною дорогою вздовж потоку Білий до полонини Лисичої, вирішили проїхати 17 км до Лисичої та розпочати подорож звідти. Спочатку мої друзяки буркотіли через ціну трансферу (100 грн за кілометр), але чим далі, дорога ставала гіршою і все більш екстремальною, виправдовуючи високу ціну. Позашляховики скакали великими валунами, часом їхали просто річкою, натужно ревучи двигунами, долали круті підйоми, борсалися всіма колесами у глибоких снігових коліях. В одному місті, неподалік полонини Берлібашки, бідолашний УАЗ застряг у глибокому місиві з бруду і снігу. Потужний Крузак з карпатським Рембо за кермом - Віталієм, півгодини тягнув-тягнув і таки з надцятоі спроби витягнув "бобіка". Чим вище ми піднімалися, тим більше ставало снігу на дорозі, інколи він сягав даху наших джипів.
Изображение
Изображение
Изображение





Нарешті, після більш ніж півторагодинної тряскої подорожі ми прибули на Лисичу. Полонина більш ніж наполовину вкрита снігом, за нею небо підпирає перша вершина Попа Івана Мармароського. Вивантажуємось, вдягаємо наплічники, рушаємо.
Изображение
Изображение



Сніг мокрий, але не дуже глибокий, провалюється на сантиметрів 10-15. З набором висоти ліворуч з'являються гірськи хребти, відкриваються чудові пейзажі: гострий, вкритий до самої вершини лісом Петрос Мармароський і десь далеко за ним білий конус сплячого під снігами Петроса Чорногірського, сліпучо виблискує на сонці білими снігами вся Чорногора від Попа Івана Чорногірського з чорним кубиком обсерваторії на вершині до Говерли, схожої на велетенського кита, що сплив із глибин океану. А прямо навпроти нас загадково манять своїми вершинами румунські красені Феркеу та Михайлекул.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







Поступово схил крутішає, розпочинається підйом на першу вершину Попа Івана. Починають суттєво відставати від групи Брат 2 та Кеп. Кепу важко йти, він задихається і загалом, здається, перебуває в стані шоку від кількості снігу і складності походу. Брат 2 добряче пив-їв-гуляв під час пасхальних свят, тому набрані зайві кілограми даються взнаки. На найкрутіших ділянках пійдойму він йде на всіх чотирьох кінцівках, нагадуючи мені саму початкову перехідну форму від мавпи до людини на схемі Чарльза Дарвіна. Брат навіть вимушений був віддати йому свої трекінгові палиці.
Изображение
Изображение
Изображение





Група досить сильно розтягується, хоча передова частина постійно зупиняється і чекає, аби відстаючи скоротили розрив. Перед першою, північною вершиною Попа Івана лідируюча група бере праворуч на схилі і кричить вниз, щоби так само зробила решта. Але вони нас не чують, лізуть вгору по максимально крутому схилу прямо на вершину і через це ще більше відстають. Йду вперед, вирішивши почекати решту на основній вершині гори. І через 10 хв торкаюся холодного бетонного стовпа. Нарешті, через 14 довгих років я знову піднявся на вершину Попа Івана Мармароського. На цей раз види - фантастичні, видно всі навколишні хребти, суворі скелі і глибокі кулуари Попа Івана, внизу вгадується маленьке озерце під товстим шаром снігу. Насолоджуюсь чудовими панорамами, оглядаю наш подальший шлях кордоном до гори Стіг. Неприємно вражає, що прикордонна дорога, якою нам йти наступних кілька днів, вкрита суцільним снігом. Чесно кажучи, я думав, що снігового покриву в цей період, в середині травня, буде значно менше. Нарешті, підтягується група. Зробивши кілька загальних фото на вершині, спускаємось трохи донизу, обідаємо, відпочиваємо.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







Починається крутий спуск з вершини гори до прикордонної дороги, під час сходження помічаємо привіт з далекого минулого - поруч з українським прикордонним стовпом на землі лежить облізлий символ колишньої радянської імперії - червоно-зелений стовпчик. На південному схилі гори снігу значно менше, ніж на північному, тож на відкритих ділянках масово цвітуть сині цяточки - крокуси. Доходимо до роздоріжжя, де стежка роздвоюється - на південь веде у Румунію, на схід - робить різкий спуск з хребта Мармароського Попа Івана до прикордонної дороги. В цьому місці часом блукають мандрівники у туманну погоду. Але ми не можемо спуститися у потрібному місті, оскільки кількаметрові снігові карнизи загрозливо нависають тут над схилами, загрожуючи в будь який момент відірватися разом з тим, хто наважиться ступити на них. Тому йдемо кілька сотень метрів праворуч від стежки, знаходимо менш крутий схил без карнизів і обережно, страхуючись трекінговими палицями, спускаємось з нього до прикордонного стовпчика номер 369.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







Джерело, позначене на мапі, вкрите в цю пору півметровим шаром снігу. На щастя, в одному місті на схилі є проталина, якою протікає вода з таючих сніжників. П'ємо воду, поповнюємо запаси рідини, які суттєво зменшилися під час нелегкого сходження на головну вершину Гуцульських Альп. На годиннику - пів на шосту вечора, до темноти - три години, навколо - майже суцільні сніги. Вирішуємо йти до якомога кращого місця, де можна розбити табір, в ідеалі - дійти до полонини перед підйомом на гору Межипотоки, де розташована стара прикордонна хата, на горищі якої можна переночувати (сьогодні вночі та завтра зранку, згідно із прогнозом, очікується дощ). Рушаємо вперед снігами Мармаросів. Хоч сніг і лежить суцільним покровом на дорозі, однак він не глибокий, йдемо, провалюючись на 10-15, зрідка 20-30 сантиметрів. Між прикордонними стовпчиками 369 і 370 праворуч, за 70 метрів від кордону, зауважуємо в глибині Румунії колибу у відносно непоганому стані, не позначену на мапі. Група обнадійливо дивиться туди (у більшої половини вже добряче змогли ноги), проте я переконую, що штрафи за порушення прикордонного режиму у Румунії досить високі, а погода сьогодні гарна, тож є велика ймовірність потрапити у хижі лапи румунської поліції фронтьєра. Док суворо бурмоче собі під ніс: "Якби була буря, пох мені були б ті румуни", але все ж продовжує шлях далі із групою.
Кеп то зеленів, то білів, все частіше просив зупинитися на короткий відпочинок і постійно плентався у хвості групи. Він перевтомився. Вже кілька годин ми йшли одноманітною засніженою лісовою дорогою вздовж кордону, яку час від часу пересікали сліди кабанів, оленів, глухарів.
Изображение

На годиннику було пів на восьму, сонце перекотилося через пік Попа Івана і заховалося за ним, на гори впали перші передвечірні тіні. Розуміємо, що дійти до місцини з прикордонним будинком не встигаємо, вирішуємо спробувати дійти хоча б до полонини Томнатик, яка, за нашими спостереженнями з вершини Попа Івана Мармароського, була вільною від снігу. Ночувати на засипаній снігом лісовій дорозі з туманними перспективами розпалити багаття нікому не хотілося. Тож на траверсі Бендряски розділяємося: я, Док, Мартенз, Брат та Рятівник швидким кроком вирушаємо вперед, щоби розбити табір до темноти, Брат 2 і Мокл залишаються позаду із Кепом. О восьмій ми вже на полонині Томнатик, швидко ставимо три намета, Док розпалює вогнище. За деякий час прибувають решта друзів. Сьогодні ми за п'ять із половиною годин подолали 15 км від полонини Лисичої до полонини Томнатик. Поступово сутеніє, вечір ясний, на небі видно зірки. Маємо особливу подію, адже ми святкуємо недавній день народження Мокла, даруємо йому сертифікат у магазин туристичного спорядження. Іменинник теж не підвів: він тягнув із собою всю цю відстань 4 літри крафтового пива, декілька видів смачнючого в'яленого м'яса, ковбасок та сирів!!! Вечір видався на славу, і я, натхненний чудовим пивом, гарним днем і титанічною постаттю Мокла, присвятив імениннику вірш-славень:
Тридцять сім років Мокл прожив
Красунь багато прошпілив
В театрі Юду він зіграв
В житті усіх нас здивував

Він марафонець, він актор
Найшвидший в горах наш цімбор
Злочинній владі прокурор
Його життя - один фурор

Тобі здоров'я, друже Мокл,
Щоб переплив Ла-Манш, Босфор,
Щоби Казбек ти підкорив
І слави пил тебе щоб вкрив...
Довга, чудова карпатська ніч на полонині Томнатик тривала, друзі сиділи біля теплого багаття, розповідали цікаві бувальщини зі своїх походів, піднімали один за другим тости за іменинника. Після пива в хід пішли "Єгермайстер", коньяк. Зворушений, добряче захмелілий Мокл пускав у когось на дружньому плечі скупу чоловічу сльозу, схлипував і клявся у вічній дружбі...
Ми не беремо з собою в гори петарди чи інші засоби, щоби відлякувати вночі від табору вовків, ведмедів, рисей чи агресивних карпатських пастуших собак. По-перше, тому що люди - найстрашніші звірі. По- друге, тому що серед нас є Брат. Він хропе. Він сильно хропе. Він дуже, дуже сильно хропе, хай йому грець. Так страшно хропе гімалайський Єті у своїй крижаній печері, Кінг-Конг на далекому тропічному острові чи шаблезубий тигр з льодовикового періоду після вдалого полювання. Намет аж трясется, зі смерек осипається хвоя, люди у сусідніх наметах, розташованих за десять метрів, не можуть заснути. Тому мені доводится час від часу ліктем давати Брату стусана по ребрах, тоді він перевертається і група півгодини-годину має спокій. Потім цикл повторюється знову і знову. В комплекті із Братом йде Брат 2, який вночі постійно перевертається і стогне, щось мугикає. Тож нічка видалася ще та.
Ранок наступного дня зустрів нас барабанним дробом дрібного карпатського дощу по намету, сірим небом, туманом навколо. Згодом дощ ненадовго вщух, ми розпалили багаття, поснідали.
Изображение
Изображение



О 10.20 вирушили. Знову потяглися кілометри снігів, невеличкі спуски і підйоми одноманітної прикордонної дороги, обабіч якої стоять зелені стіни високих, струнких карпатських смерек. Сьогодні пустили вперед Кепа, щоби вся група йшла його темпом і трималася разом. Відпочивший і підкріплений добрим сніданком Кеп йде бадьоро, від вчорашньої втоми не лишились і сліду, він активно пробиває стежку у снігу для групи. Піднялися на гору Межипотоки, смереки трохи розступилися в боки, потягнулися невеличкі полонини, на короткий час сніг майже зник. За п'ятдесят метрів від нас дорогу пребігла і зникла в жерепі карпатська куниця з розкішним пухнастим хвостом. На вершині Межипотоків нас знову накрив дощ, який відтепер із перервами триватиме до самого вечора. Одягаємо плащі. Праворуч час від часу у тумані, який то густішав, то на мить розходився під поривами вітру, виринали мальовничі румунські краєвиди.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







Піднялися на вершину Неніски Малої, минули Скелі Смерті, після яких почали спуск з гірського хребта ліворуч, на дорогу, що траверсом минає вершину Неніски Великої. Тут нас чекав неприємний сюрприз. Ми думали, що найбільше снігу буде на Попі Івані Мармароському - і помилились. Найбільше снігу, глибиною від півметра до трьох метрів (!!!), ми зустріли на дорозі, починаючи від траверсу Неніски Великої до знаку "Витоки Білої Тиси". Причому верхня частина цього снігу була свіжою, яка випала буквально за декілька днів до нашого походу! В цій місцевості круті, надзвичайно стрімкі північні схили Мармаросів буквально нависають над дорогою, ховаючи ії більшу частину дня від променів сонця. Крім того, час від часу з цих схилів на дорогу сходять лавини, про що свідчать кількасотметрові чисті від дерев і кущів смуги лавиннних жолобів. Ця ділянка маршруту через глибокий сніг дуже сповільнила наше пересування, іноді ми буквально повзли, постійно провалюючись у глибоку снігову кашу і намагаючись на особливо крутих ділянках обережно ступати слід в слід. Я міняю Кепа і починаю йти першим, пробиваючи стежку. Раптом позаду чуємо крик і якийсь шум. Брат 2 на крутому схилі не втримався, впав, метрів п'ять пролетів схилом і вперся ногами у великий кущ, який врятував його від падіння у прірву. На мить обличчя Брата 2 стало білішим за сніги Мармаросів. "Я си боявся? Я си всрався!!!",- подумав тієї миті кожен з нас.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение























Втомлені через складну ділянку шляху ми робимо привал на обід під смереками, швидко обідаємо під дрібним, нудним дощем. Рушаємо далі. Через мокрі з самого ранку ноги Брат починає мерзнути, на коротких привалах його трусить від холоду і перевтоми. Через деякий час робимо невеличкий відпочинок у маленькому будиночку прикордонників, що причаївся ліворуч від дороги у лісі десь на проміжку між 401 та 404 прикордонними стовпчиками. Плаский дах будинку проломився через важкий мокрий сніг і тепер вода стікає в середину, підмочуючи одну зі стін халабуди, але в карпатську негоду ми були раді на 10-15 хвилин опинитися і перекусити шоколадом нехай і в такому вологому притулку. Піднімаємо собі настрій 20 грамами "Єгермайстра" для кожного. Після знаку "Витоки Білої Тиси" снігу стає менше, але і сил залишається небагато.
Изображение

Проходить ще година і нарешті в туманний імлі перед нами з'являються характерні пірамідальні обриси знаменитої гори Стіг, яка певний час у 20 столітті була точкою на мапі, де сходились кордони трьох європейських країн: Польщі, Чехословаччини, Румунії. Гора Стіг означає, що, по-перше, ми пройшли найскладнішу ділянку маршруту і повертаємо відтепер різко на північ, на відкриті сонцю, безсніжні полонини Радул і Щівник в напрямку Чорногори. По-друге, ми наблизились до місця нічлігу, адже ще зранку вирішили не ночувати другу ніч у наметах через дощову погоду, а за будь-яку ціну дістатися колиби на полонині Радул. За півгодини, обійшовши Стіг траверсною стежкою через ліс із заходу, ми вийшли на полонину, де сніги, нарешті, закінчились, а в просвіті між сірими дощовими хмарами праворуч на полонині побачили стару колибу. Після 32 кілометрової подорожі снігами Мармаросів ноги були мокрі у всіх. Навіть мої новенькі італійські "Шкарпи", які мужньо протрималися півтора дні, не витримали лихої долі і в другій половині дня таки промокли. О 19.00 ми були на місці, за шість годин і сорок хвилин подолавши відстань у 19 км від полонини Томнатик до полонини Радул.
Изображение
Изображение
Изображение





Хижа, в якій ми опинилися, переживала не найкращі часи. На горищі бракувало частини стіни, на першому поверсі не було половини шиб. Тож всією старою скрипучою спорудою гуляв вітер, частина стін були мокрими, в більшості кімнат першого поверху був натуральний срач. Знаходимо найчистішу і найзахищенішу від вітру кімнату, трохи прибираємо в ній, вирішуємо всі разом ночувати тут. Запалюємо відразу всі три газових пальники: на двох гріється вода на чай і на туристичну їжу швидкого приготування. А на третьому пальнику над своїми пательнями-спеціями-приправами починає чаклувати Рятівник, готуючи смачну кашу. Брат навдягав на себе весь одяг, перезувся у сухе взуття, але від перевтоми його продовжує трусити. Мерзне після такого складного переходу навіть бурмило Док. В бій йде весь запас алкоголю: "Єгермайстер", біле сухе закарпатське вино «Чизай», коньяк. Все це закушується ковбасою, сиром, а потім їжею швидкого приготування. А ще за годину фантастичною кашею нас підкріпив і остаточно повернув до життя Рятівник. Нарешті всі нагрілися, повеселішали. Розмови про припинення завтра походу і аварійний спуск донизу припинились ніби самі собою. По всьому тілу, по рукам, ногам, розтікалося приємне тепло від алкоголю, чаю, шоколаду, каші. Знову почалися туристичні бувальщини, посипалися жарти, анекдоти. Одним словом, життя налагоджувалося...
Тієї ночі я (та й всі інші) спав так міцно, що не чув навіть легендарного хропіння Брата. Ранок зустрів нас яскравими сонячними променями, блакитним небом, відсутністю вітру.
Изображение
Изображение



Жодних сумнівів не лишилось - продовжуємо маршрут від Попа до Попа, будемо підніматися на Чорногору! Снідаємо, збираємось, трохи сушимо мокрі речі на ранковому сонці, о 10.20 стартуємо. Після двох днів бродіння в дощі по безкраїх снігах Мармаросів твердою, чистою від снігу полонинською дорогою сонячного дня йдеться напрочуд легко. Минаємо полонину Радул, починається полонина Щівник і досить затяжний підйом на гору Вихід.
Изображение

Неподалік від вершини сполохали козулю, яка граційно втекла до найближчого лісу. На вершині Виходу стоїть дивна капличка, присвячена святому Губерту - покровителю лісівників і мисливців (зазвичай, за деякими винятками, найбільших губителів природи). Фотографуємось на фоні Мармаросів, які звідси видно, як на долоні, від Попа Івана до Стога. Згадуємо з посмішкою, дивлячись на чітко видимий траверс Великої Неніски, як вчора борсалися там у глибоких снігах.
Изображение
Изображение



Через деякий час після гори Вихід, минувши безіменну вершину висотою 1411 метрів, заглиблюємося у карпатський праліс. Над головою нависають високі лапаті смереки, під ногами знову з'являється мокрий сніг. Тут темно, волого, тихо, загадково. Починається поступовий підйом на Чорногору. "Типова чорногірська місцина", - глибокодумно прорікає Мокл, оглядаючись навколо. Занотовую цитату Великого для нащадків. На полонині Гропа на відстані 50 метрів зауважуємо велику коричневу глухарку, яка кілька секунд з цікавістю розглядає нас, а потім з шумом злітає. Тут ховаємо наплічники і, підкріпившись шоколадом, йдемо на штурм Попа Івана Чорногірського. Стежка спочатку кружляє лісом, потім починається густий жереп. Виходимо на зарослу альпійської сосною до самого верху вершину гори Васкул (1730 метрів), звідки починається, після невеличкого спуску, стрімкий підйом до вершини.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







З усіх підйомів на Піп Іван цей шлях, яким я підіймався перший раз, мабуть найстрімкіший і найскладніший. Вже безпосередньо перед вершиною ми губимо у снігу стежку і ліземо просто суцільними кам'яними брилами доверху. Я боляче вдаряюся коліном об здоровенний сірий цекот, коліно починає боліти, крутити, стріляти, і тепер вже я, ніби австралопітек, на всіх чотирьох поволі повзу доверху. Нарешті, вершина, обсерваторія, другий Піп Іван. Відпочиваємо, їмо, фотографуємось, відзвонюємося додому після добової відсутності на зв'язку (перед цим змогли зловити мережу вчора на Межипотоках). Снігу на Чорногірському хребті значно менше, ніж на Мармаросах, адже він цілий день відкритий для сонячних променів, на відміну від переважно зарослих густим лісом Гуцульських Альп. Якщо Мармароські гори вкриті снігом десь на 95 % (принаймні прикордонна дорога і північні схили гір), то Чорногора приблизно на 70%.
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение







На початку подорожі ми планували після сходження до обсерваторії йти далі Чорногірським хребтом, ночувати на озері Бребенескул і звідти спускатися донизу. Але зараз, стоячи на вершині Чорногори, ще раз переконуюсь, що рішення не йти далі високогір'ям було правильним. По-перше, в нас усіх (в кого другий, а в кого третій день поспіль) було наскрізь мокре основне взуття після пройдених 44 кілометрів мандрівки. По-друге, ночівля на озері Бребенескул на висоті 1800 метрів в оточенні вкритих снігом в цю пору року двохтисячників Гутин Томнатик, Бребенескул, Ребра та повна відсутність дров могла би остаточно зіпсувати настрій групі, яка щойно ожила і відігрілася на полонині Радул. Поки я ще раз подумки переконуюсь у правильності цього рішення, із заходу вітер несе просто на нас сіру дощову хмару. Тож, кинувши погляди на найвищий український хребет і на "Білого слона", стрімголов починаємо крутий спуск з вершини до низу, аби дощ не застав на кам'яних брилах які, намокнувши, стають надзвичайно слизькими, ненадійними, небезпечними для проходження. Про це добре знаємо ми з Братом, адже після легендарної ночівлі 1 травня 2015 року в снігах просто на вершині гори Синяк в дощ спускалися, неодноразово падаючи і отримуючи мікротравми, такими ж цекотами донизу. Втім, стрімкий спуск - це було в даний момент не про мене. Група просто пролетіла каміння, а я з травмованої ногою, як поранений бабуїн, поволі котився-переповзав на всіх чотирьох через кам'яні глиби. Щойно я переліз останні каменюки і вийшов на стежку, позаду вперіщив дощ. Група вже зникла у високому жерепі Васкула, але раптом Кеп і Брат 2 обернулися, побачили, що я відстав і вирішили дочекатися травмованого товариша. Так ми втрьох потихеньку і спускалися донизу, до розвилки маршруту на спуск до полонини Вертопи.
Изображение

Там вже чекав Брат з нашими наплічниками. Решта пішли вперед на полонину, аби до нашого приходу нагріти воду на обід. За п'ятнадцять хвилин ми теж були на полонині біля старої колиби без даху. На газовому пальнику весело свистить чайник Дока, нарізані бутерброди тішать око і шлунок, дощ припинився. Фотографуємось на полонині на фоні Попа Івана Чорногірського, який звідси має особливо стрімкий, потужний вигляд, ніби якийсь альпійський пік.
Изображение
Изображение
Изображение





Після перекусу продовжуємо спуск зеленим маршрутом з полонини Вертопи у глибоку долину річки Балцатул. Заглибившись у ліс, раптом на снігу зауважую свіжі сліди величезних клишоногих лап. Ведмідь пройшов тут сьогодні! Всі в захваті, фотографують сліди карпатського вуйка. Ще метрів триста-чотириста йдемо дорогою слідами ведмедя, потім вони зникають у глибині лісу, різко повернувши праворуч.
Изображение
Изображение
Изображение





Починається дуже стрімкий, кілометровий за протяжністю, спуск-серпантин. Ми вже достатньо низько, у листяному лісі, снігу немає, але мокре від дощу листя зрадницьки їде під ногами, доводиться йти дуже повільно і обережно, страхуючись трекінговими палицями. Йдучи позаду, Мокл і Док постійно підколюють мене з приводу гамашів, які я досі не зняв. Мовляв, це ж північний схил, тому дивися, ще ж може бути сніг, не знімай бахіли, навіть не думай! Не зважаючи на тролів, поволі з травмованим коліном повзу донизу. Цей важкий, затяжний спуск наприкінці насиченого пригодами дня трохи доконав нас. Тож коли група спустилась до річки, ми десять хвилин відпочили і освіжили втомлені, гудучі ноги у крижаній карпатський воді. Далі було три кілометри легкої ходи лісовою дорогою вздовж ревучої, аж білої від піни річки Бальцатул, яка особливо повноводна в цей період інтенсивного танення снігів Чорногірського хребта.
Изображение
Изображение



О 18.50, пройшовши за цей день 19 км 300 метрів за шість із половиною годин від колиби на полонині Радул через вершину Попа Івана Чорногірського до урочища Комен, ми зауважили на правому схилі групу господарських споруд (хату і допоміжні приміщення), в яких і вирішили цього разу заночувати. У порівнянні із попередньою колибою, це був просто якийсь туристичний готель "Хілтон"!
Изображение

Всередині сухо, відносно чисто, цілі всі вікна. Є двоярусні лежаки із покладеним на них сіном. Є пічка, на якій незабаром вже шкварчав казанками-пательнями Рятівник, готуючи цього разу гороховий суп. Вечеря була смачною, класною, затишною, приправленою залишками алкоголю, смачним супом, штином від наших шкарпеток і взуття, які сушилися на грубці. Але головне - це дружня атмосфера, весела бесіда, в якій ми згадували наші пригоди, сніги, дощі, тумани, мокрі ноги, підйоми на вершини, зустріч зі слідами ведмедя...
Вночі Док спав як вбитий, зморений пригодами останніх днів. Раптом хтось міцно стиснув його татуйовану руку, немов взяв у залізні обценьки, і дико заволав: "Я тримаю, тримаю, тримаю!" Всі прокинулись, була друга година ночі, ліхтарики наполоханих мандрівників з різних сторін освітили велику кімнату. Переляканий Док відкрив очі: його міцно тримав за руку Мокл, якому наснився нічний кошмар, ніби Брат падає у прірву на загострені дерев'яні кілки і він, Мокл, в останній момент піймав Брата над безоднею. Обличчя Мокла зблідло, по ньому котилися великі краплі поту, волосся злиплося на самій маківці. Він продовжував свій похід навіть увісні. Згодом Мокл затих, занурився у темну безодню своїх неспокійних сновидінь творчої людини, поступово заснула і решта групи. Раптом о 2.30 ночі задзвонив будильник Рятівника, знову розбудивши всіх. Якби щось сталося втретє, сонце, що зійшло над Карпатами наступного дня, могло би побачити не повний склад нашої групи. На щастя, решта ночі минула без пригод. Тож зранку поснідавши, зібравшись і одягнувши нарешті сухе запасне взуття (адже нас чекав шлях широкою лісовою дорогою до КПП в селі Луги), група вирушила у фінальний відрізок подорожі. Того дня ми пройшли 8 кілометрів за дві години від урочища Комен до КПП Карпатського біосферного заповідника в Лугах. А загалом за ці чотири дні подолали понад 61 кілометр від полонини Лисичої Мармароським хребтом, згодом полонинами Радул, Щівник, через вершину Попа Івана Чорногірського, полонини Вертопи, Гаверянка, долину річки Бальцатул до села Луги. З цих 61 кілометра 40 кілометрів було пройдено снігами Мармаросів і Чорногори. Чудовий, епічний похід від Попа до Попа вдався, ставши легендою, туристичною бувальщиною ще під час його тривання.
Изображение
Изображение
Изображение






Через деякий час до КПП в Лугах хвацько підкотив білий мікроавтобус "Фольксваген" з водієм Павлом, який мав нас доправити до готелю в Рахові. Поки ми пакували наплічники у багажник, з усіх колонок буса волав на повну гучність російський чи то реп, чи то шансон зі словами типу: "И если духом слаб, то не суйся в расклад" і т. д. Дорогою до Рахова колоритний Паша, який є дрібним місцевим "мурчащим", що мав невеликі проблеми із законом і показово пишається своїми пригодами, розповів нам власну біографію і короткий курс історії Закарпаття. Паша певний час займався контрабандою цигарок, ходив горами, переправлявся з блоками курива річками, поки чотири роки тому його не затримали за це румуни і не впаяли 2800 євро штрафу та заборонили в'їзд до ЄС на 5 років. Оскільки в разі повторного затримання Паші світив ще більший штраф і реальний термін відсидки, він поки зав'язав із контрабандою і вже "штири роки цем не займеюся, йо". Проте контакти до румунів- контрабандистів Паша зберіг, місця зустрічі з ними на кордоні знає і навіть при нас, щоби довести свою крутизну, їм телефонував. Щоправда, румуни Паші жодного разу не відповіли, як він пояснив, тому що сьогодні "неділя, йо, а румуни в неділю працюветь не хотєть, йо". На думку Паші, все погане на Закарпаття прийшло із совєтами 1945 року, а зараз найбільші злодії це лісники, дорожники та "московські жони, йо, яки слухають московських попів і лагідних московських монахів з телячими очима, йо". Найбільше Паша любить жінок, особливо "московських жонів", тобто прихожанок РПЦ. Під час їзди селами до Рахова, коли поряд з нами проходили гарно, по-недільному вбрані в церкву жінки молодші за 40 років, Паша кидав кермо, закатував очі догори, цокав язиком, крутив головою, казав "В мене аж вилиці ходять, йо, подивіться, які коліна, йо". Ось так під мурчання Паші і його філософські історії з самої глибини життя гуцулів ми доїхали до Гуцульського Парижу з розбитими вщент вулицями - Рахова. Наприкінці Павло подивився у глибокі похмурі очі Брата 2 і сказав: " Ти мені знайомий, я з тобою десь пересікався. Ти сидів у буцегарні в Польщі, йо?"
Далі була гаряча сауна, чудовий обід, фантастичне місцеве, з квасівської броварні, авторське пиво різних сортів "Ципа" і кава, запашна італійська гаряча кава! А потім ми нашим бусом не поспішаючи, насолоджуючись гарною погодою, обмінюючись чудовими враженнями, анекдотами, бувальщинами про здійснений епічний похід, їхали до Луцька.
Чотири дні тому в сніги Мармаросів вийшла в похід малознайома між собою група туристів. Поверталась назад з експедиції група друзів, що під час подорожі працювала, як єдиний механізм для досягнення мети, і вже планувала разом нові, майбутні мандрівки Карпатами! 12 травня пізно ввечері ми повернулися додому, до Луцька. А о 00.13 год. 13 травня похмурий, зазвичай мовчазний, скупий на слова, суворий Док написав у загальний чат: "Дякую, було приємно бути частиною такої Команди..." Зранку йому відповів, висловивши загальне враження, Мокл: "Давно в мене такого не було. Тільки приїхав з гір, а вже хочеться повернутися назад ))"...
------------------------------------


Зарегистрирован: 23.05.2013
Посты: 9
Откуда: Запорожье



СообщениеСр май 22, 2019 10:23 


Гарний звіт, приємно читати, дякую!


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 03.05.2015
Посты: 22
Откуда: Місто Луцьк (Волинь моя, краса моя)



СообщениеСр май 22, 2019 21:20 


SvetlanaSp писал(а):Гарний звіт, приємно читати, дякую!

Радий, що Вам сподобалось! Я старався |#smile805| В нашій пригоді все було супер: і маршрут, і друзі, і пригоди під час походу. Тому, мабуть, оповідання і вийшло цікавим |#smile748|


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14.04.2011
Посты: 680



СообщениеЧт май 23, 2019 11:13 


Вітаю!
В міжсезоння кілька днів у горах, а особливо на Мармах це дуже круто.
Емоції на роки вкарбовуються в память і душу.
_________________
JNX & RMP под заказ


Зарегистрирован: 01.05.2019
Посты: 9



СообщениеЧт май 23, 2019 12:26 


там где проходит Украинско-Румынская граница - теоретически можно и на Румынскую сторону перейти? Есть такие кто ходят?


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 27.09.2011
Посты: 4479
Откуда: Львов



СообщениеЧт май 23, 2019 14:25 


Их дзыгаристами называют. Ходят регулярно


Дзыгары - сигареты...


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 03.05.2015
Посты: 22
Откуда: Місто Луцьк (Волинь моя, краса моя)



СообщениеЧт май 23, 2019 14:56 


Ed_ua писал(а):Вітаю!
В міжсезоння кілька днів у горах, а особливо на Мармах це дуже круто.
Емоції на роки вкарбовуються в память і душу.

Дякую! |#smile805| За всі роки моїх пригод у Карпатах (а їх вже набігло 23 |#smile784| ) це один з найкрутіших походів, до умовної топ-п'ятірки він точно увійде |#smile614| А на перше місце у своєму туристичному житті я би поставив похід 1 категорії складності, в якому я був учасником. Мені і моїм друзям-студентам (крім керівника-викладача) тоді було по 19 років. Похід розпочався в Ясині Закарпатської області, тривав тиждень і завершився у Славському Львівської області. У горах було повно снігу (кінець березня - початок квітня |#smile784| ), у нас було старе радянське спорядження (Єрмаки, брезентові важкі намети, непристосований одяг, навіть ремонтний набір з плоскогубцями, проволокою, цвяхами |#smile735| ). Замість планованих 120 кілометрів ми загалом пройшли 170 км, багато блукали через тумани, дощі, завали дерев, повну відсутність тоді маркованих стежок і навігації (це був 1998 рік). Навіть змушені були, коли здавали звіт в контрольну комісію, зменшувати загальний кілометраж, бо нам би не зарахували похід. Оце був повний треш |#smile543| |#smile22|
Последний раз редактировалось Карпатський Єті Чт май 23, 2019 21:17, всего редактировалось 1 раз.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 03.05.2015
Посты: 22
Откуда: Місто Луцьк (Волинь моя, краса моя)



СообщениеЧт май 23, 2019 15:11 


Туман2 писал(а):там где проходит Украинско-Румынская граница - теоретически можно и на Румынскую сторону перейти? Есть такие кто ходят?

Перейти на румунський бік дуже легко - просто зробити кілька кроків |#smile23| Таких, хто порушує кордон, є дві категорії людей. Перша - туристи, які випадково чи не випадково заходять в Румунію (через туман, погану видимість (одне таке місце при спуску з Попа Івана Мармароського, де можна зайти у Румунію в негоду, я описав у розповіді), чи через бажання нелегально потрапити на румунські гори Феркеу та Михайлекул). Друга категорія порушників - місцеві контрабандисти, яких я описав у передостанньому абзаці оповідання на прикладі нашого водія Паші з Рахова. Контрабандисти телефоном домовляються зі знайомими румунами про зустріч біля конкретного прикордонного стовпчика (наприклад, біля 369 чи 380), на зустрічі наші передають румунам кілька ящиків цигарок (як правило, 2-3), а румуни нашим - кілька сотень євро і розходяться собі в різні боки. Якщо хтось з них бачить прикордонний наряд - кидають цигарки на землю і чим швидше тікають. Бо штрафи дуже солідні, та й взагалі сісти можна у в'язницю за таке. Наприклад, нашого водія Пашу чотири роки тому румуни оштрафували при затриманні з цигарками на 2800 євро |#smile784| і на п'ять років заборонили візд до ЄС. Так що кордон порушувати нікому не рекомендую |#smile537|


Зарегистрирован: 01.05.2019
Посты: 9



СообщениеПн май 27, 2019 20:23 


А к туристам которые перешли границу как румынские пограничники относятся? Тоже 2800 евро штраф?


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 03.05.2015
Посты: 22
Откуда: Місто Луцьк (Волинь моя, краса моя)



СообщениеПн май 27, 2019 20:44 


Туман2 писал(а):А к туристам которые перешли границу как румынские пограничники относятся? Тоже 2800 евро штраф?

Ми не випробовували долю |#smile24| Можливо, для туристів, які випадково перейшли кордон і заблукали, штраф буде не таким великим, як для контрабандистів. Але в будь-якому випадку це все рівно буде декілька сотень євро (мінімум 300 євро з людини), а також велика вирогідність, що на декілька років можуть заборонити в`їзд до ЄС за порушення кордону. Так що ще раз кажу: нікому не рекомендую порушувати державний кордон! |#smile623| Проблем будете мати купу |#smile784| Воно Вам тре? Якщо Вас детально цікавить розмір штрафів, можу попросити Кепа, він спитає в свого друга і колишнього колеги по службі - начальника прикордонної застави в Діловому
|#smile537|


Зарегистрирован: 01.05.2019
Посты: 9



СообщениеВт май 28, 2019 09:21 


Понял :) Просто было интересно, можно ли нелегально на Румынские горы попасть. Но понял, что так дороже будет
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  • Страница 1 из 1

Быстрый ответ
Имя пользователя:
Заголовок:
Сообщение:

Смайлики
|#smile805| |#smile807| |#smile806| |#smile24| |#smile706| |#smile709| |#smile710| |#smile714| |#smile715| |#smile718| |#smile722| |#smile725| |#smile726| |#smile728| |#smile729| |#smile735| |#smile737| |#smile739| |#smile748| |#smile766| |#smile746| |#smile749| |#smile772| |#smile773| |#smile615| |#smile614| |#smile612| |#smile606| |#smile603| |#smile602| |#smile792| |#smile785| |#smile784| |#smile780| |#smile778| |#smile701| |#smile703| |#smile716| |#smile740| |#smile752| |#smile757| |#smile761| |#smile764| |#smile765| |#smile770|
Ещё смайлики…
Добавить изображения
Advanced BBCode Box 3: Страница помощи   Жирный текст Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст Верхний индекс Нижний индекс Горизонтальная линия Выравнивание по левому краю Выравнивание по центру Выравнивание по правому краю Маркированный список Нумерованный список Элемент списка
Код Цитата Спойлер Скрытие от гостей Вставить текст не касающийся темы (оффтоп) Ссылка на Web адрес Вставить Email адрес Вставка в сообщение ссылки на IMG изображение Вставить иконку Вставить слово поиска Вставить ссылку на BBvideo видео ABBC3_YOUTUBE_OLD Вставить Видео с Youtube
Цвет шрифта
Вопрос
Двадцать четыре минус семь = ? (введите ответ цифрами):
Этот вопрос предназначен для предотвращения автоматической отправки форм спам-ботами.
   

 Похожие темы   Ответы   Просмотры   Последнее сообщение 
допоможіть з картою Мармаросів
vorskla » Сб авг 10, 2013 07:53

в форуме Туристические карты

0

741

Сб авг 10, 2013 07:53

vorskla Перейти к последнему сообщению

30.04-07.05 Мармаросів та Чорногірський хребет
Dmitry Vlasenko » Вс апр 21, 2019 10:24

в форуме Поиск попутчиков в Карпаты (походы, путешествия, отдых)

2

627

Пн апр 29, 2019 15:46

novaroma Перейти к последнему сообщению

Трішечки рододендронів з Мармаросів у вихідні.
Андрюха стр » Вс июн 03, 2018 18:11

в форуме Отчеты о походах, путешествиях, отдыхе в Карпатах

11

817

Вт июн 05, 2018 23:14

Palets Перейти к последнему сообщению

Похід на Чивчити+частинка Мармаросів в Червні
natalia_mountains » Пт июн 14, 2019 18:56

в форуме Поиск попутчиков в Карпаты (походы, путешествия, отдых)

1

454

Чт июл 04, 2019 07:34

vds Перейти к последнему сообщению



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: podorognik


Вы можете начинать темы
Вы можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  

По любым общим вопросам работы сайта и форума пишите: info@eurotourist.club
Коммерческие вопросы (размещение рекламы, предложение услуг): reklama@eurotourist.club





При перепечатке или использовании любых материалов с сайта, гиперссылка на http://eurotourist.club обязательна

  Copyright © 1998-2019 Eurotourist