Помощь | Правила | Поиск
Регистрация | Вход
Переключиться в мобильный режим



Начать новую тему Ответить на тему    

Модераторы: Жанна, Екатерина

1, 2, 3, ВСЕ
Автор Сообщение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеЧт сен 06, 2012 19:45 


Подорож до Туреччини
(масив Качкар)
Літо 2012 року 03-19 серпня.
Кривий Ріг – Київ – Батумі – Різе – Качкар – Ардешен – Батумі – Київ – Кривий Ріг


Качкар в перекладі з тюркської означає племінний баран. Чому така назва? Навіть не зрозуміло. Забігаючи наперед скажу, що жодного барана, або ж навіть паршивої вівці цей раз ми в поході не побачили. Хоча було вдосталь кіз та корів.
Як виникла ідея походу? Минулого року після відвідин гірського масиву Аладаглар виникла ідея ще раз сходити до Туреччини. Дуже вже сильно сподобалось. Тому, враховуючи досвід перебування в Туреччині, а також рекомендації Юрія (Vovina), ще раз висловлюю йому велику подяку за надану інформацію, вирішили піти в похід масивом Качкар, що знаходиться на північному сході Туреччини і проходить вздовж узбережжя Чорного моря починаючи від кордону з Грузією.
Варіантів добирання було декілька: Дніпропетровськ – Стамбул – Трабзон, а потім автобусом, або ж Київ–Батумі, а тім добиратись автотранспортом через кордон. Другий варіант сподобався більше. По–перше, вартість добирання була майже на 100$ меншою, по друге, відкривалась можливість окрім Туреччини побувати ще й у Грузії. Врахувавши, що часові витрати в обох варіантах майже однакові прийняли рішення добирання через Грузію. З Києва на Батумі літають регулярні рейси. Компанія «Аеросвіт». Всього дві години – і ви в Батумі. Рейс нічний. В цьому є свої позитивні риси, але є й недоліки. Позитив – швидкість проходження кордону між Грузією та Туреччиною вночі склала 20 хвилин, вдень більше години. Недоліки – відсутність рейсового транспорту (ну не ходять автобуси о 3 години ночі), тому добирались на таксі, але при цьому зекономили купу часу і нервів. Але добирання таким чином рази в два дорожче (25$ + 14 лір з людини) на таксі і автобусі, і приблизно 15$ (26 лір + 1 ларі) якщо добиратися загальним транспортом. Але як виявилось, прийняли правильне рішення, тому що встигли на ранковий транспорт до точки виходу в горах.
Загальний бюджет походу склав приблизно 550$ на людину (350$ – переліт в обидва боки, 40$ проїзд; 40$ – продукти для походу; 25$ – ночівля в пансіоні з вечерею в горах в селі Каврун-яйла; 50$ – проживання 4 дні і Батумі в приватній оселі; 25$ – харчування в Батумі та екскурсії; 20$ – подарунки та сувеніри).
Термін перебування: в Туреччині 04-14 серпня; Грузія-Батумі 14-18 серпня.
Характеристики треку:
Загальна довжина – 110 км. Найвища точка маршруту г. Качкар-Дагі (3937 м). Пройдено 5 перевалів висотою понад 3000 м. Кількість похідних днів – 8. Кількість дньовок – 2. Склад групи: Я (Сергій) – командор, моя дружина Оксана (завхоз), Алла (лікар), Ростік (гітарист). Нажаль Ростік не зміг пройти з нами увесь маршрут і за сімейними обставинами виїхав в Україну на 3-й день походу. Отже основна (бойова) група виявилась з трьох осіб.
Стартова вага наплічника в мене була близько 27-28 кг. В дівчат трохи більше за 20. Продуктів – в мене близько 9 кг, в дівчат – 7 кг. Про раціон харчування буду розповідати поступово.

04-08-2012 (Батумі – м. Сарп – м. Різе – пер. Овіт – Озера Едігьолер) (20 км. пішохідна частина, 0 – 2700 – 3100 м.)

Прилетіли в Батумі в 2-30 за місцевим часом (в Грузії час з Україною +1 година). Тільки-но вийшли з літака одразу відчули, наскільки ж вологе та важке в Батумі повітря. Одразу ж усі вкрилися потом. Добре, що хоч до самого приміщення йти пішки недовго (100 метрів). Паспортний контроль пройдено за 10 хвилин. І одразу приємна річ. Одразу ж за паспортним контролем стояли хлопець та дівчина в національному вбранні та всіх приїжджих частували пахлавою. І всів вітали при цьому словами «гамарджоба» – дуже приємні враження.
Багаж почали видавати лише хвилин за 20, тому прийшлось трохи почекати. І ще, як звичайно, наші речі були самими останніми на конвеєрі. Ну та нічого, запас часу в нас був ще величенький. Тим більше, що при перетині кордону з Туреччиною знову входили в наш часовий пояс. Отже вийшли з аеропорту – навкруги темно, і ніякого транспорту. Одразу ж накинулась юрба таксистів з питаннями куди їхати. Питаюсь – до Сарпа. Кажуть за 20 ларі. Це приблизно 12 $. Багацько, враховуючи, що відстань до Сарпа близько 15-17 км. Тому кажемо, що нам потрібно до Різе. А туди відповідно потрібно закордонний паспорт та документи на машину. Коли «нарисувався» один чоловік, який сказав, що в нього всі документи є, так, що можна їхати в будь-яку точку Туреччини. Спитався скільки до Сарпа – спочатку сказав, що 120$. Ого! Почали торгуватися, зійшлися на 100. Спитав про час добирання, каже до кордону 20 хвилин, кордон також 20 хвилин, і до Різе, ще десь приблизно 140 км., ще 2 години. Тобто за 3 години будемо на місці. Так і домовились.
Виїхали одразу ж. Машина фольксваген-універсал з великим багажником. Завантажили наплічники та й поїхали. За 20 хвилин були в Сарпі. Під’їхали до КПП, навіть не виходили з машини, просто у відкрите вікно висунули обличчя. Нас сфотографували, пробили штамп у паспорті і за 2 хвилини поїхали на КПП до Туреччини. Тут виникла невеличка заминка. Безвізовий режим України з Туреччиною був відмінено з 1 серпня. Тому ми були першими українцями, які перетинали кордон з Туреччиною саме в Сарпі, і прикордонники просто ще не знали нових правил. От тому прийшлось пройти до начальника їхньої поліції (ним виявився такий собі чоловік дуже схожий зовнішньо на Корадо Катані). Після пари дзвінків від зав добро і ми пішли до машини. Далі проблем не було. Отже за пів години мі вже були в Туреччині.
Дорога вздовж узбережжя – чудове шосе. Три полоси в кожному напрямку, чудова розмітка, навіть посередині встановлені пластикові відбійники, щоб світло зустрічного транспорту не засліплювало водіїв. Їдемо трасою, спілкуюсь з водієм. Дивлюсь, наші всі позасинали. Праворуч від траси море сірого кольору, ну це й зрозуміло, тільки-но починає світати, і до того ж небо затягнуте хмарами. Декілька разів заїжджали до тунелів. Гарні види. За дві години, як і було обіцяно, були в Різе. Водій нас довіз до самої автостанції. О 5-00 були на місці. На автостанції жодної живої душі. Все тихо. Місто ще спить. Як потім виявилось, в Туреччині зараз був рамазан. Турки починають їсти тільки після заходу сонця і роблять це аж до пізньої ночі. Тому прокидаються досить пізно. Ну та нічого. Зносимо речі до купи, знаходимо офіс необхідного перевідника (на автостанції це офіс крайній зліва), на жаль, назву забув.
Розміщуємось поруч на лавках. Поки нікого немає почистили зуби та повмивались. Десь за годину починають сходитись перші люди. До нас підійшов якийсь старий чоловік і спочатку почав питати англійською, але почувши, що ми розмовляємо російською одразу ж переключився на неї. Виявилось, що він сам турок, але все дитинство на молодість жив в Союзі в Грузії, був переселений за часів сталінських реформ в Казахстан і виїхав до Туреччини вже після його смерті. Такий добрий дідусь. Розповів трохи про Різе, про місцеві звичаї. Допоміг нам у якості перекладача при спілкуванні з перевізниками. Ще й домовився, що зможемо обміняти валюту, бо місцевих лір в нас не було, а обмінники, як нам сказали, відкриються тільки після десятої. Долари обміняли прямо в офісі компанії перевізника ще й за досить непоганим курсом: 1$ – 1.75 ліри. Банківський десь 1.78, але там може бути ще 3-4% комісія. Там же в офісі купили квитки: 14 лір за кожного.
Відправлення о 7-30. Подякували нашому дідусеві, побажали щастя та успіхів і поїхали. Автобус досить комфортний, звісно не мерседес, але також непоганий і сучасний. Водій та стюард в білих сорочках та охайного виду. Отже виїхали. Сил, щоб не спати хватило тільки на перші пів години. Їхали вздовж узбережжя, видно на схилах чайні плантації. Як тільки звернули від узбережжя в гори, так нас всії і вирубило. Дається взнаки ніч без сну. Так і їхали. Інколи прокидався і бачив у вікні величезні скелі. І знову відключався.
Остаточно прокинулись вже перед самим перевалом. Наш стюард відкрив задні двері і вирішив трохи провітрити повітря в автобусі. Ох і холодрига ж. Коли відправлялись від узбережжя була страшна задуха. А тут холод, хоча сонце вже світило досить яскраво. Згадав, що висота в цьому місці все ж таки майже 2700 м.
Після того, як прокинулись намагаємось підказати водію де ж нам потрібно виходити. Англійської не розуміє ніхто. Тому кажу, що збираємось підніматися на Еді-гьоль. І що виходити нам потрібно за декілька кілометрів після перевалу. Вони зрозуміли, але кажуть, що там немає дороги. Дорога на Еді-гьоль буде далі, за декілька кілометрів. Кажу, що ми йдемо пішки, а вони дивляться і не розуміють. Ну гаразд думаю, мабуть, я щось не знаю, і може насправді люди більш досвідчені і підкажуть. Краще б не слухав!!! ))) Як з’ясувалось пізніше що є дві дороги. Одна стежка, якою ми й планували, інша – дорога-ґрунтівка якою можна заїхати машиною. Але ж різниця у відстані: перша – 10 км, друга удвічі довша. Та ще й, перша починається з 2500, а друга – трохи більше за 2000. Проколовся. Не потрібно було слухати. Але робити нічого. Тому швиденько відходимо з траси та йдемо ґрунтовою дорогою.
Відійшовши приблизно з кілометр від траси, знайшли невеличку галявинку і перевдягнулись в похідний одяг.

Изображение

Изображение

Далі буде...
------------------------------------


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 13:14 


Подождем..)
...Сергей, гитара таже -с Румынских Карпат, с треснувшей декой?
Или на каждый поход новая? |#smile11|
------------------------------------


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 13:17 


Нет, на єтот раз новая. ПРошлій раз ее брал Ростик, а єто моя родная.
------------------------------------


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 13:22 


Это просто одержимый музыкальный героизЬм какой-то)))
Носить гитару на 2,5 и почти 4 тысячи метров!
Я по Крыму уже давно не ношу |#smile18|


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 13:28 


Скучно без гитары. А так вечерком сели, поиграли, попели. И легче становится. Правда в этот раз костров не было из-за отсутствия деревьев на маршруте. Но все равно хорошо.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 13:41 


Sergey Khomenko писал(а): А так вечерком сели, поиграли, попели. И легче становится. ...

Согласна) А еще, если луна и звезды при этом...)
Может потому и волки так снимают дневной стресс- своими песнями |#smile11|
И еще: надо, чтобы было 2 вещи соблюдено:
-особая походная гитара, ибо....за её жизнь и здоровье никто поручиться не может)
- особый участник похода-гитароноситель))


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 13:56 


У меня по этому случаю есть свой стих.

Горный мир

Когда спускается на землю ночь,
У прогоревшего походного костра,
Все за день пройденные километры прочь,
Скрываются, чтоб вновь прийти с утра.

Ты вспоминаешь как вершины гор,
В белесоватой дымке марева дрожат,
Цикад безумных оглушает диво-хор,
А тучки по делам своим спешат.

Лишь лента узкая бежит тропой,
Течет солено-горький пот в мои глаза,
А горный ветер мирно шепчется с травой,
И слышно как гремит вдали гроза.

Но вот они последние шаги,
На ту вершину, что казалась дивным сном,
В глазах пурпурные расходятся круги,
И думаешь: умру! … но все потОм …

Ну а сейчас витаешь над Землей,
И задыхаешься от счастья как щенок,
Ведь мир, раскрыв свои объятья пред тобой,
Прекрасен как живительный глоток.

А вечером трещит живой костер,
И лижет пламя дно походного котла,
Горячий травный чай, спокойный разговор,
Метеорита тонкая игла.

Прогорклым маревом клубится дым,
Скользя змеей над небом пахнущей землей,
Гитары звонкой звуки уплывают с ним,
Закручиваясь в светлячковый рой.

А звезды как безумные блестят,
Огромные, как чудо в сказочной стране,
Раскинув руки вширь, не отрывая взгляд,
ЛЮБЛЮ Я ГОРЫ! Крикну тишине!


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 14:28 


Красиво!
Душа туриста, как есть- в облаке рифмы и поэтических сравнениях!
Интересно, когда же рождается поэзия в походах?
Как раз вечером, у костра? Или уже дома- после "переваривания" всех впечатлений?
У нас как-то была в походе одна туристка. Всё время отставала, присев на корточки и что-то нам мельтешила у себя на коленях..
Чего мы только не думали |#smile11| Масса версий была!
На последнем вечернем костре она прочла нам свою поэзию про нас и про наш поход)) Оказывается- на ходу Муза её посещала, и она на коленя, быстренько, на каких-то бумажках ( почти ...туалетных |#smile11| ) писала))) Вот такая сила искусства!


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 14:56 


Меня посещает уже дома. После осмысления всего того, что было. Хотя, иногда в походе тоже. У нас раньше на экватор все время сочиняли песни обо всех. Что-то смешное. Это делалось на одной из дневок на музыку какой-нибудь популярной среди нас песни.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 15:06 


Весело у вас! Это ж надо такого энтузиаста еще, чтоб заводилой был!
У нас была такая энтузиастка, хохотунья, певунья и передельщица песен. К большой печали, она слишком рано ушла на вечные вершины вечных гор.
Если вы не возражаете, то я ваше стихотворение скопирую и прочту, как-нибудь, вечером у костра, в походе.
Уж очень оно... обо мне тоже)
Авторство укажу, естественно))
Сергей Хоменко, Кривой Рог. Правильно?))


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 15:08 


Да. Правильно. Конечно читайте если нравится. )))


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 15:09 


Я Вам еще один стих подарю:

Поп Иван

Темнее ночи день настал,
Утихло все, нам бог послал,
В то утро полную свободу,
И нас как тучку в непогоду,
Погнало вверх, на Поп Иван.

Немного круче, чем стена,
Ползет тропа, но лишь она,
Нас приведет к заветной цели,
И пусть цепляют лапы елей,
Но с глаз уж спала пелена.

Немного легче, чем прицеп,
Спинной рюкзак, турист свиреп,
Упрямо ищет путь к вершине,
Туда не въедешь на машине,
Один лишь выход: степ бай степ.

Черника чуть темнее снега,
Закрыла путь, прошу коллега,
Вас чудо-ягоду вкусить,
Но не забудьте пригласить,
Всех тех, кто не остыл от бега.

Серей чем мышь в своей норе,
Видна стена, а на горе,
Уже снуют потоки ветра,
И ярких молний километры,
Плетут узор как на ковре.

Чуть-чуть сильней, чем из ведра,
Покапал дождь, но нам пора,
Зайти на славную вершину,
Внести экспрессию в картину,
Все доползли? Ну что ж, УРА!!!

Немного выше остальных,
Над миром, что совсем затих,
На шапке гордого Ивана,
В плену у мокрого тумана,
На свет явился этот стих.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 05.06.2009
Посты: 755
Откуда: Днепр



СообщениеПт сен 07, 2012 15:18 


Cпасибо)
Точно- про Карпаты))
И не только про Поп Иван, но и про Игровец, на который мы совсем недавно лезли с такими же мыслями))
Но я вас, наверное, отвлекаю от темы своей болтовней)
"Окно" на работе выдалось)
Что же дальше было с вами в Турции?


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 15:26 


я на выходных допишу и выложу на форум


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 111



СообщениеПт сен 07, 2012 19:22 


Отже продовження першого дня маршруту:

Дорога потихеньку піднімається вгору. На узбіччях та по схилах видно велику кількість вуликів. Зрозуміло, тому що в цих місцях велика кількість квітів, причому зацвітають вони залежно від висоти в різний час. От бджолярі їх постійно й перевозять вище у гору. Про те, що ці місця багаті на квіти, неодноразово перековувались вздовж усього треку.
Через пару кілометрів із за хребтика з’явилось невеличке гірське селище Улуташ. В затінку під однією з осель, поблизу джерела сиділо кілька літніх чоловіків. Почали питати в них як найшвидше пройти до Едігьола. Виявилось, що шляхів декілька і який з них вибрати? Пішли тим, що краще. Йти важкувато, хоча уклін і не дуже сильний. Все ж таки відчувається висота понад 2000 м., а також майже безсонна ніч.
Відійшовши від села ще на 2 кілометри зупинилися перепочити в затінку дерев понад дорогою. Дорогою їхала невеличка вантажівка з меблями. Водій сам зупинився і почав питати куди ми йдемо. Він відповів, що їде до селища Моряйла, і якщо нам по дорозі, то може нас підкинути. Враховуючи те, що нам потрібно було переходити хребтик, а це зайвих 300 підйому з радістю згодились. Я сів до кабіни, а всі інші серед меблів у кузові. За 20 хвилин ми були на місці (ну що ж непогано, зайвих 6 км – пішки йшли б години зо дві, а враховуючи наш стан, то й усі три). Щиро подякували водієві, спитали про гроші, але він відмовився.
Висадились та перейшли до невеличкого садочка поруч з річкою. Там і вирішили трохи перекусити, та перепочити. Тим більше, що починалась спека. Перепочинок в нас затягнувся більше ніж на годину. Якось усі розомліли на лавках та почали куняти.
Піднімаю народ окриками, що досить розслабляти булки, потрібно йти. Тим більше, що по карті це майже 10 км, і потрібно набрати майже 700 метрів висоти (перевал над озерами знаходиться на позначці 3100 м.). Ну що робити, зібрались, та пішли. Підйом важкий, хоча й не крутий. Такий собі затяжний підйом, і весь час вгору і вгору.
При підйомі поступово відкриваються краєвиди гір. Дуже схожі на карпатський Свидовець. Такі собі трав’янисті пагорби.

Изображение

Изображение
Спочатку дорога йде вздовж річечки, а потім поступово відхиляється праворуч, стає крутішою та піднімається через хребет в долинку. Намагаємось йти звичним темпом 45 хвилин на хід, 15 на відпочинок. Але поступово темп знижується, а зупинки збільшуються. На самому хребті, біля виходу в долину зустрічаємо двох турків на бульдозері, вони розрівнюють дорогу. Бачимо, що неподалік від бульдозера стоїть напіввантажівка тойота з бочкою соляри у кузові. Одразу ж запала думка, а може попросити щоб підвезли? Але видно, що луди ще працюють, а до скількох у них робочий день, спитати не знаю як, бо вони геть не розуміють англійську.
Отож привітались, трохи постояли і пішли собі далі. Вище видно, що дорога тільки-но після бульдозеру, йдеш, а ноги провалюються у пилюку. Відійшли від бульдозера ще десь пару кілометрів. Дивлюсь на ЖПС. Висота 2750. Нам до перевалу ще приблизно 3-3,5 км і майже 350 метрів набирати висоти. Всі знесилені, ледь плентаються. На привалах, просто валяться на землю і лежать.

Изображение
Аж раптом на дорозі з’явилась наша знайома тойота. Зупинились біля нас. Кажемо, що ми вже «приїхали», немає сил, підвезіть. Кажуть, що їм потрібно повертати раніше, ще до перевалу. Кажемо – підвезіть хоч до повороту. А там вже якось дочалапаємо. Кажемо, за мані. Згодились. Сіли в машину. Всі розмістились на задньому сидінні. Не знаю як влізли, але залізли втрьох, та ще й чотири наплічники засунули, а я, як король заліз до кузова, сів на припічок (добре, що є піддупник), зачепившись за поручні.
Поїхали. Гарна все ж таки машинка. Не зважаючи на такий вантаж, а бочка така, літрів на 500, шестеро людей, наплічники летів дорогою так, що ледве втримувався на поворотах. В результаті, хвилин за 20 виїхали на перевал. Так і виявилось – відстань 3,5, висота перевалу 3170. Тобто гори було навіть більше – 400 метрів. Як би не машинка, то мабуть і не дійшли б сьогодні.
Вилізли з машини, знайшов в гаманці 10 баксів, даю водієві. Він щось повертів її в руках, а потім повернув назад. Каже, не потрібно. Я йому кажу – мі ж домовлялись, а він так посміхнувся та кивнув рукою, мовляв станеться. Ну що ж – подякували, відійшли від машини трохи до краю перевалу, і майже задихнулись від панорами, що відкрилась. ВАЙ!!!! Ось заради такого і варто ходити в гори. Неймовірна краса.

Изображение

Изображение

Изображение
Наші супутники також трохи походили, порозглядали, а потім сіли на машину та поїхали додому. Помахали їм на прощання, і знову почали розглядати озера. Поки стояли, на перевал заїхала ще одна машина з трьома чоловіками. Попросили їх, щоб сфотографували нас всіх чотирьох на фоні Едігьолера.

Изображение

Изображение
Спитали нас звідки ми. Кажемо Україна. Привітні всі. Щирі усмішки. Постояли ще трохи і поїхали вниз. А нам потрібно спускатися до самого озера.
Вниз веде ледь помітна крута стежка з невеликими осипами та камінням. Спускаємось обережно, але досить швидко. Звідки й взялись сили. При виході на першу площадку (а озера всі знаходяться на різних рівнях з перепадом висот у 20-50 метрів) почали траплятися шампіньйони. І це на висоті под. 3000 м.

Изображение
І ще, крім грибів навкруги безліч гільз від патронів. Мабуть в мисливський сезон тут стоїть справжня канонада. Цікаво на кого ж тут полювати? Начебто тварин навкруги не спостерігається. В озерах бачили тільки одиноку качку і декілька орлів над скелями.
Приблизно за 30 хвилин були вже біля головного озера. Знайшли рівну діляночку з високою густою травою і з гарним виходом до озера. Розбили намет. Наварили смачнючого супу з грибами, ще й навіть трохи пограли на гітарі, і увечері о 9-й завалилися спати. Таки важкий був деньок. Завтра плануємо дньовку з радіалками околицями.

Изображение

Далі буде ...
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  1, 2, 3, ВСЕ

Быстрый ответ
Имя пользователя:
Заголовок:
Сообщение:

Смайлики
|#smile805| |#smile807| |#smile806| |#smile24| |#smile706| |#smile709| |#smile710| |#smile714| |#smile715| |#smile718| |#smile722| |#smile725| |#smile726| |#smile728| |#smile729| |#smile735| |#smile737| |#smile739| |#smile748| |#smile766| |#smile746| |#smile749| |#smile772| |#smile773| |#smile615| |#smile614| |#smile612| |#smile606| |#smile603| |#smile602| |#smile792| |#smile785| |#smile784| |#smile780| |#smile778| |#smile701| |#smile703| |#smile716| |#smile740| |#smile752| |#smile757| |#smile761| |#smile764| |#smile765| |#smile770|
Ещё смайлики…
Добавить изображения
Advanced BBCode Box 3: Страница помощи   Жирный текст Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст Верхний индекс Нижний индекс Горизонтальная линия Выравнивание по левому краю Выравнивание по центру Выравнивание по правому краю Маркированный список Нумерованный список Элемент списка
Код Цитата Спойлер Скрытие от гостей Вставить текст не касающийся темы (оффтоп) Ссылка на Web адрес Вставить Email адрес Вставка в сообщение ссылки на IMG изображение Вставить иконку Вставить слово поиска Вставить ссылку на BBvideo видео ABBC3_YOUTUBE_OLD Вставить Видео с Youtube
Цвет шрифта
Вопрос
Сколько рук и ног было у Мао Цзэдуна? (Введите ответ цифрами):
Этот вопрос предназначен для предотвращения автоматической отправки форм спам-ботами.
   

 Похожие темы   Ответы   Просмотры   Последнее сообщение 
Качкар.Турция
Яўген » Сб мар 12, 2016 22:07

в форуме Турция - туристический форум. Туризм в Турции. Горы Турции

6

2113

Ср июл 10, 2019 10:49

Ruslan00 Перейти к последнему сообщению

ищу попутчиков, Качкар август 2021
Vladimir68 » Пт июн 18, 2021 17:26

в форуме Поиск попутчиков в походы и путешествия по Турции

5

454

Вт авг 10, 2021 19:08

Vladimir68 Перейти к последнему сообщению

Автостопом Грузия - Турция Август
stapelmoor » Вс июл 17, 2016 10:53

в форуме Поиск попутчиков в походы и путешествия по Грузии

3

1461

Пн июл 25, 2016 18:30

stapelmoor Перейти к последнему сообщению

Турция & Грузия Июль-Август 2016 - будем рады попутчикам
xasan » Чт июн 02, 2016 11:49

в форуме Поиск попутчиков в походы и путешествия по Турции

4

1990

Пн июл 18, 2016 10:05

Igor_St Перейти к последнему сообщению



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей


Вы можете начинать темы
Вы можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  

По любым общим вопросам работы сайта и форума пишите: info@eurotourist.club
Коммерческие вопросы (размещение рекламы, предложение услуг): reklama@eurotourist.club





При перепечатке или использовании любых материалов с сайта, гиперссылка на http://eurotourist.club обязательна

  Copyright © 1998-2021 Eurotourist