Помощь | Правила | Поиск
Регистрация | Вход
Переключиться в мобильный режим



Начать новую тему Ответить на тему    

Модераторы: Жанна, Екатерина

1, 2, ВСЕ
Автор Сообщение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеЧт авг 30, 2012 13:18 


Летом прошлого года прошли маршрутом по массиву Аладаглар (Тавр, Турция). Отчет по походу можно скачать по этому адресу: http://turbobit.net/b6ecljd0c85l.html













СообщениеПн сен 03, 2012 12:04 


Подорож до Туреччини
(масив Аладаглар)
Літо 2011 року. 01-14 серпня.
Кривий Ріг – Стамбул – Нііде – Аладаглар – Адана – Фетхіє – Стамбул – Кривий Ріг

Починаю як і завжди. Ідея потрапити в Туреччину виникла майже одразу ж після того, як вдало сходили в Румунію до Трансильванії. Заскочив на сайт КПІ «Глобус» і знайшов декілька звітів Юрія (Vovin) про масив Аладаглар. Особливо, що вразило це чудові фото. Просто неймовірні.
http://www.tkg.org.ua/node/9999
http://www.tkg.org.ua/node/10100
Тому бажання побувати в цьому районі з кожним днем зростало. Перед початком подорожі зв’язався в Vovin-ом, поспілкувався, отримав необхідні консультації щодо проходження маршруту, а також особливості спілкування з місцевими (добирання, продукти тощо). І, найголовніше розжився непоганою картою під гармін. До речі перший раз ходив в гори з GPS. Клас. Мені дуже сподобалось. Цього року куплю свій власний.
Щодо збирання. Максимально зменшували загальну вагу. Купив нову палатку на 1,8 кг для трьох з дюралевими дугами (зважаючи на застереження про можливий вітер), спальники брали не важкі, трохи більше 1 кг. Щодо пальника. Наверху взагалі немає рослинності, навіть травички, балони з газом в літаку неможна перевезти, брати мультипаливну горілку не хотілось, возитися с бензином, та ще й на такій жарюці не дуже «гуд». Тому прийняли рішення брати пальник на твердому паливі. Взагалі приблизно було близько 1 кг палива. Частина звичайні таблетки, і одна плитка для грилю. Ох і смердюча ж, та ще й коптить і все у сажі потім. Але теплоспроможність вище ніж у звичайних таблеток. Рекомендую для відкритого застосування (не в середині палатки). На кострі готували лише двічі – на початку маршруту в долині Емлі, та наприкінці – в долині Хаджер.
В інших речей: мембрана, вібрами – ось взуття потрібно добре, кросовки не конають, постійні сипухи, камінці залітають всередину і гальмують загальний рух, хоча одна з наших взяла кроси, обов’язково шляпа з широкими полями, світлий одяг з довгими рукавами і ще якусь ганчірку на голову під шляпу, наверху сонце лупить так, що ніс за день стає як бульба, тому краще прикривати обличчя, компас, ліхтарики. Про всяк випадок взяв мотузку 30 м. Як виявилось, вона була зайвою. Сам маршрут не потребує пересування зі страховкою. Так і проносив її увесь час за собою. Зайвих 2,5 кг. Але нічого, краще як то кажуть «перебдєть». З продуктів – нам казали, що можна прикуповувати їх на місті, але вирішили максимально взяти все з дому. Ну не дуже зручно бігати магазинами. Тому стандартний набір на 8-9 днів ми взяли з собою (ковбаса сиров’ялена та сирокопчена в термоупаковці, сало (краще добре просолене) консерви рибні, пару банок тушонки, декілька швидкосупчиків та швидкокашок). З хлібом були невеликі проблеми – із-за їх клімату навіть житній хліб «здох» на третій день. Тому краще його брати сухарями. За відсутності підніжного корму в горах (там немає звичайних для Карпат ягід або грибів) брали декілька плиток гематогену та вітамінів (дуовіт). Таким чином наплічник з звичайних 30-32 кг, перетворився на більш комфортні 27-28. Нормально. Рекомендую брати з собою трекінгові палиці. Дуже допомагають при русі сипухою як додаткові точки опори.
Група спочатку планувалась більш розширена, але якось не склалось, наші кияни із за різних причин не змогли приєднатися до походу, тому пішли утрьох, але перевіреним складом. Я Сергій (керівник), моя дружина Оксана (завхоз), Алла (лікар).

31-07-2011 Виліт, Стамбул
Вилітали ми близько другої дня з Дніпропетровську. Тому зранку виїхали з нашого автовокзалу маршруткою на Дніпро. За дві години з хвостиком були вже там. Невеличкі перетрубації при посадці на маршрутку до аеропорту (остання закупівля в АТБ) і за 45 хвилин ми в аеропорті. Для пакування наплічників купили великі пакети на 200 літрів. За 10 хвилин все упаковане і ми йдемо на реєстрацію. Декілька питань від таможні. Причепилися до мого топорика. Кажу, що це туристичний, кажуть показуй. Дурня. Кажу, що розпаковувати рюкзак? Трохи помямлили, і кажуть – та йди вже. Ну й пішли. Здали багаж – зараз до речі можна багаж провозити до 40 кг на людину. Ну а в нас вага була до 30 кг. Паспортний контроль також швиденько. За 20 хвилин впорались повністю. До вильоту ще хвилин 45. Трохи прийшлось чекати в аеропорті. Незручно в Дніпрі в аеропорту, задушливо і жарко. Нарешті об’явили посадку на рейс. За декілька хвилин сідаємо в літак. Маленький такий, але швидкий – Ембайр (Бразильський). Виліт. Знизу відкриваються чудові краєвиди, хмарини, а в розривах видно землю. Ближче до Чорного моря хмари розсіялись и стало видно берегову лінію. Гарно.
За півтори години були в Стамбулі. Залітали з боку моря, знизу видно купу кораблів, що прямують до порту. Коли сіли, більшість людей зааплодувало. Радянський менталітет. Якщо все добре, то потрібно виявляти радість. Іноді це подобається, а іноді просто «напрягає». Ну нічого. Швиденько йдемо до паспортного контролю. За кілька хвилин все готово – віза і відмітка у паспорті. Ще за кілька хвилин забираємо наші речі і прямуємо до метро.
Грошей вирішили обміняти дуже небагато. Доларів по 20. В аеропорту краще не міняти. Невигідний курс. Плюс до цього, в більшості пунктів, ще й збивають комісійні у розмірі 3-4 відсотків від суми. Тому основний обмін вирішили зробити в місті.
Отож Стамбул!
На перший погляд звичайне місто, але щось у ньому таке є. Все воно просто пропахло таким східним ароматом. Ну відчуття не наше, якесь інше. Мабуть це стосується більшості міст світу, але Стамбул, це щось окреме.
Перше на що звертаєш увагу, так це чистота вулиць, Зовсім не видно сміття, навіть у місцях скупчення народу. Ми до речі попали в той час, коли в Туреччині був Рамазан. На вулицях дуже багато народу, причому на відміну від наших великих міст відчуття таке, що ніхто нікуди не поспішає. Дуже багато чоловіків, які збираються групами, п’ють чай, розмовляють, але не п’яні. От що значить мусульманство. До речі майже не бачили місцеву публіку, що випиває. Навіть пиво.

Изображение
Спочатку ми заїхали на автовокзал. Купити квитки на нічний автобус до Ніїде (Нігде). Тема автотранспорту в Туреччині це окрема розмова. Все на дуже високому рівні. Починаючи від стану доріг і закінчуючи відношенням до тебе з боку автоперевізників. Комфортні автобуси, непогане обслуговування, досить пристойна швидкість добирання. До речі, за весь час перебування в Туреччині наїздили більше ніж 2000 км. За три ночі. Непогано. Перевізників в Туреччині дуже багато. Тільки в Стамбулі на автовокзалі ми нарахували близько 100 різних контор. Як виходиш з метро і прямуєш в сторону автовокзалу одразу ж на тебе накидаються декілька чоловіків у білих сорочках і починають зазивати до своєї фірми. Причому, спілкуватися з ними можна на «нашій» англійській. Вони її розуміють точно так же як і ми. Тобто, навпіл англо-жестова мова. Але порозумітися можна досить легко. Якщо виникають проблеми, то вони гукають таксистів, з якими можна порозумітися.
Нам порекомендували звернутися до компанії «Insan». Що ми й зробили. Тільки-но сказав, Інсан і одразу всі дядьки кудись подівалися, тільки махнули рукою в сторону – ось туди. Але як тільки підійшли до дверей перевізника одразу ж вискочив «свій» дядько і почав питатися куди нам. Кажу «Нігдє». Він поправив – вийшло щось на кшталт «Ніїде». Ну хай буде так. За 10 хвилин оформили квитки, занесли наплічники до камери схову (це безкоштовна послуга) від автоперевізника. Вартість квитків 70 лір (350 грн.) Домовилися про час відправлення і пішли собі погуляти в центр.
Думали попасти до Султан-Ахмету. Де султанський палац. Але нажаль цього разу не пощастило. Поки розбиралися що та як, просто не вистачило часу. Але побували в іншій мечеті. Дуже величезна. Гарно – все у мармурі. Помили собі ноги, вмилися, що було дуже доречно, тому що спека була пристойна, роззулися і зайшли всередину.

Изображение

Изображение
Там так затишно і прохолодно. Дуже гарно розписані стелі, такі собі візерунки. Вся підлога застелена ковдрами. Ну описувати важко – просто гарно.

Изображение

Изображение
На зворотному шляху обміняли гроші – курс нормальний без комісії. Приїхали на автовокзал, знову ж таки на метро, хвилин за 30 до відправлення, забрали речі, завантажились до автобуса, сіли та поїхали. Автобус класний – «Мерседес», комфортно, на кожному сидінні телевізор: можна послухати музику або переглянути відео. Щоправда відео все турецькою. Але навіть прикольно. Ну ось так цей день і закінчився. Дорогою декілька разів зупинялись на станціях де автобус мили. Приємно бачити. У нас нажаль такого нема. О 12 ночі всі турки вискочили з автобуса по побігли до кафешки їсти. Ось такий він Рамазан.

01-08-2011 Нііде-Чукурбаг-Аладаглар (17 км. 1400 – 2100 м.)

На світанку прокинулись. Навколо де не кинь око видно гірські пейзажі. І невеличкі і досить пристойні. Таки Туреччина гірська країна. Це факт.
В Нііде прибули десь о шостій ранку, від автовокзалу до міста ходить безкоштовний шатл-бас. Нам одразу з показали, що потрібно перейти на другий бік автостанції. У водія запитали скільки нам їхати до міста. А він одразу ж спитав: А вам куди взагалі? Кажемо «Чукурбаг». Сказав, що мабуть на ранковий автобус ми вже не встигли. До речі ми хотіли в Нііде подивитися на базарі сири. Але не вийшло. Тільки-но від’їхали, хвилин п’ять, раптом бачимо, що наш водій щось кричить у віконце. Це він кричав маршрутчику з маршрутки на Чукурбаг. Зупинилися, перенесли речі, завантажились та поїхали собі. В принципі у нас усе було з собою, тому не жалкували, що не заїхали до міста. Ну і зекономили пару годин.
Десь за годину були на місці. Село звичайне пригірське. Нас завезли у самий центр. Трохи походили, роздивилися, запитали дядьок, що сиділи недалеко біля магазину, про напрямок на Чемарди (невеличке селище на виході до гір). І пішли собі. Дорогою з усіх боків росли абрикоси та алича (нічийні). Підживилися трохи. Дуже здивувалися. У нас в Україні абрикоси відійшли вже декілька тижнів, а тут … Потім тільки згадав, що висота то майже 1500 н.р.м. Хвилин за 30 були вже в Чемарди. Там зайшли на якийсь пагорб і перевдягнулись в похідне. Обов’язково рекомендую на голову шляпу з широкими полями. Для того, щоб сильно не спекти обличчя рекомендую на голову одягати світлу ганчірку і прикривати вуха та шию. Сонце палить нещадно і обличчя дуже швидко обгоряє. Зверху краще одягати щось світле і обов’язково з довгими рукавами. І ще – за можливості темні окуляри (ну що приблизно оттак).

Изображение

Изображение
І ще – на руки потрібно одягати щось на кшталт бахіл. Ми обходились ганчірками, що обв’язуються кругом руки і прикривають зверху долоні. Бо за пару день шкіра на руках стала темно червоного кольору, ну а потім почала злазити. Відчуття не дуже приємні.
Від Чемарди і майже до входу в долину Емлі веде широка дорога. Спочатку асфальт, потім непогана ґрунтівка. Десь посередині добре джерело з чистою водичкою. Рекомендую запастись там водою, тому що на такій жарюці, особливо у перший день, коли ще не акліматизувався, спекотно і дуже хочеться пити. Воду втрачаєш дуже сильно. Відстань до долини Емлі близько 10 км. Темп руху не дуже швидкий. Спека дається взнаки. Приблизно за 2-2,5 години ми біли майже на місті, трохи вирішили зрізати і зайшли у долинку де тече невелика річечка. Тут нам зустрівся місцевий дід. Привіталися, трохи посиділи. Він англійської не знав, тому спілкувалися на пальцях. Зрозумів, що ми з України. Посиділи трохи, а потім він пішов, показавши нам найкоротший шлях до входу в долину.
Трохи перекусили, навіть заварили чай на горілці. Перепочили в затінку горіха і десь за годинку, коли спека почала потроху спадати, пішли. Внизу вдень дуже спекотно. Ходити вкрай важко. Тому рекомендуємо (перевірено) виходити вранці зі сходом сонця (десь о 5-30), далі перехід приблизно до 11 ранку, до 2-ї години перепочинок і потім вихід і ще до 6-7-ї години перехід.
Отже десь за годину добралися до входу в долину. Краєвиди починають відкриватися просто фантастичні.

Изображение

Изображение
Високі прямовисні скелі. До речі, правду писав Vovin, що на західних схилах всі входи в долини виглядають як гирлянки. Тобто до тих пір доки не дійдеш до самого входу видно тільки скелі попереду і таке відчуття, що входу немає. Але як підходиш то видно, що прохід це різкий поворот праворуч майже на 90 градусів, а потім одразу ж ліворуч ще на 90 градусів. Цікаве явище.

Изображение
Одразу ж при вході в долину, праворуч під скелею, бачимо табір. Досить великий, зі стаціонарними навісами и місцями під палатки. Трохи гальмуємо. В таборі живуть люди. Такі вже, трохи літнього віку. Як виявилось після знайомства – швейцарці. Пропонують випити чаю. Ну що, зупиняймось на кілька хвилин, сідаємо в затінку. Достали наші цукерки. Трохи поспілкувалися. Ну взагалі спілкувався я, а потім перекладав жінкам. Ну і на такій мажорній ноті набрали водички та пішли собі далі. Хоча нам пропонували ночувати. Але нашою кінцевою точкою маршруту на сьогодні була долина Акшам Пінар (Коджадолек).
Сам підйом долиною нескладний, дорога полого підіймається вгору. Йти зовсім не важко. Тим більше, що жара спала і почався ліс. Чудовий запах хвойного повітря. Єдине що заважає, ще мухи, які при зупинках просто обліплюють мокрі місця на сорочці. Просто моторошно стає скільки їх тут. Підйом долиною складає приблизно 3,5-4 години. Це при режимі 45 хвилин ходу, 15 перепочинок. Приблизно о шостій вечора вийшли за лінію лісу, а ще за 20 хвилин підійшли до самої долини. Праворуч відкривається вид на долину Акшам Пінарі і дуже добре видно скелю останець Пармак-Кая. Це така скелька висотою 150 метрів. Взагалі вид чудовий. Все чудово. При вході в долину ми максимально затарилися водою, взяли приблизно по 3-4 літри кожен. Тому перспектива ночівлі без води не лякає. Тим більше, що по карті неподалеку від нашого місця повинне бути джерело Акшам. Дивлюсь на ЖПС, ого, а висоту то набрали вже вище нашої Говерли. 2110. А від старту це близько 700 метрів. Начебто і не піднімалися особливо, а стільки набрали гори. Знайшли рівну ділянку, розбили табір, спустилися нижче до лісу за дровами й зготували чудову вечерю. Супець гаряченький і чай. Що може бути краще. Так і стемніло. Наступного ранку пропоную зробити дньовку, для акліматизації та для того, щоб роздивитися все навкруги. Бо місце правда дуже чудове і потребує уваги. Так у доброму гуморі лягаємо спати. До речі на такій висоті ще дуже тепло, тому спав поверх спальника.

02-08-2011 Дньовка

Прокинулися рано. Десь о 6-40. Розбудило сонечко, що виглянуло із-за скель. Одразу ж із сонцем починаємо відчувати спеку. Але який же вигляд на Пармак-Кая. Ну просто дух перехоплює.

Изображение
Тому зранку намагаємось швидше готувати сніданок. Дров набрали досить, тому готуємо нормальний сніданок з каші та тушонки. Все це запили чаєм. Алла визвалась зранку прогулятися до Пармаку. І ще – те що помітив на Аладазі. Око абсолютно невірно сприймає відстань до гір. Ось начебто все поруч, але насправді із-за величі об’єктів все сприймається як ось-поруч. А коли починаєш підходити ближче, розумієш наскільки ж все величезне. Переглянувши карту думаю пошукати джерело. Тим більше, що на ЖПС є позначка. Перенесли речі в грот, що знаходиться на сусідньому пагорбі, взяв пару порожніх пляшок, ЖПС та пішов догори долиною Акшам-Пінарі. За картою джерело повинне бути десь зовсім поруч. Але вийшовши на точку нічого не побачив. Хоча наявність поблизу води відчувається. Видно, як на кам’янистих осипах ростуть квіти. Причому такі незвичайні гарні «їжачки». Спала думка про те, що джерело пересохло. Тим більше, що Vovin попереджав про таку можливість.
Кепські справи. Відсутність води за такої спеки погана справа. Одразу ж виникає план вернутися вниз долиною на самий початок і там затаритися водичкою. Подумав, що після обіду, як трохи спаде спека, так і зроблю. Походив ще трохи колами по схилу і нічого не побачивши вернувся до гроту.

Изображение
За годинку десь повернулась Алла. От вона і розповіла, що знайшла це джерело. Виявилось, що воно по схилу метрів на 30 нижче. Обіцяла показати трохи пізніше. А поки сидимо в гроті та займаємось підвищенням культурного рівня. Хто розглядає карти (я їх роздрукував) та вивчає назви, хто просто читає. З гроту відкриваються чудові види. І прохолодно.

Изображение
Видно, що зовні стоїть страшна спека, навіть не хочеться висовуватися. Від землі піднімається марево. Заварили на пальнику чаю та трохи перекусили. Але десь після другої дня жара почала потрохи спадати. Вирішили пошукати джерело, набрати свіжої водички та прогулятися до Пармак-Кая. Джерело знайшли одразу ж. З осипного схилу тирчить звичайна шланга, і з неї тече водичка. Кинули наплічник з пляшками і вирішили набрати її на зворотному шляху, як будемо спускатися вниз. Нагору веде досить крута стежка. Але йти не важко. Від сусідньої стінки на землю вже впала тінь. Так і піднялись аж до невеличкого пре-перевалу. Глянув на ЖПС – 2600 м. Вище в житті я ще не бував. Найвища точка до цього 2541 на Фагараші в Румунії. Одразу ж всередині відчуття якоїсь невеличкої перемоги. Ура!
З перевалу відкривається вид на перевал Авджі-Велі, і видно невеликі сніжники.

Изображение

Изображение
Вирішуємо далі не йти і повертаємо назад. Йдемо не поспішаючи, розглядаючи довкільні скелі, та любуючись пейзажами. Біля джерела зупиняємось та повністю заповнюємо всю тару водичкою. Вважаючи на денну спеку вирішуємо вийти ще затемна і пройти максимальну відстань. Захід просто вражає. Гори поступово змінюють свій колір. З сірого на жовтий, потім на помаранчевий, а потім на рожевий. Ось тобі строкаті гори. Готуємо вечерю та лягаємо спати.

Изображение

03-08-2011 Акшам-Пінар – Езневіт-Яйла – дол. Караяллак (15 км. 2100 – 3050 м.)

Цей день виявився найнасиченішим на події. Тут було все, що є цікавого в горах.
Піднялись о п’ятій. Швиденько збираємо табір і за півгодини вже виходимо. Як раз до того часу розвиднилось. Стежка полого піднімається схилом. Йти приємно. Темп добрячий. Зупиняємось щоб поглянути навкруги. Десь вище під скелями чутно як ідуть вівці. Сходить сонце і відкриваються чудові види.

Изображение

Изображение
З долини піднімаються хмаринки, які поступово згущуються. Але це все нижче нас. Потроху піднімаємось вище і вище. Подекуди на стежці проявляються місця с осипами. І ноги буксують. Але поки не важко. Всі ще сповнені сил після перепочинку. Десь за дві години піднялись до Езневіт-яйли. Побачили там шатер місцевих пастухів і нікого навкруги. Пройшовши ще трохи, вирішили зупинитися та поснідати.
Сіли за невеличкий кам’яний гребінь. Аж раптом до нас прибіг місцевий собака. Великий за розміром і у ошийнику строгачі. Поїв усі шкурки, що залишились з ковбаси, повилизував консервні бляшанки, посидів трохи з нами та побіг собі своїми справами.

Изображение
Надалі стежка іде на північ, і траверсує схил. Висота приблизно 2400 м. Відстань у 6 км долаємо за півтори години. Зі схилу відкриваються види на селища Чукурбаг та Марти. Видно, що дорогою до долини їздять машини. Мабуть возять туристів. Схилом ростуть невідомі рослини. Майже всі цвітуть.

Изображение
Після майже рівного траверсу йде різкий спуск до долини Караяллак на 300 м. Але на карті там джерело, нам потрібна водичка, тому спускаємось і робимо невеличкий перепочинок.
Починає припікати. Зі слів Vovina підніматися краще зранку, коли сонце ще не зійшло. Але оцінивши ситуацію (а небо було не чисте, а з деякими хмаринками) спробуємо йти. Водою затарилися повністю по 3-4 літри. Джерело буде тільки аж під самим верхом долини. Тому зваживши на це можлива суха ночівля (так воно й вийшло).
Отож вийшли. Початок маршруту дол. Караяллак не складний. Така собі втрамбована сипуха. Йти не важко, тільки спека докучає. Але сонце потроху переходить зеніт та від стінок починають падати тіні. Тому десь за 2 години від початку підйому йдемо вже у затінку.
Підходимо до справжнього входу в долину. Як і в Емлі – самого входу не видно, тільки скелі, що нависають та перекривають його. Така собі «гирлянка». Тільки підійшовши ближче видно що дорога пірнає під самі скелі.

Изображение
Сама гирлянка метрів 400 довжиною. Але одразу ж після повороту праворуч на 90 градусів починається стрімкий осипний підйом, завдовжки метрів 200 круто вгору. Ще й повзе під ногами.

Изображение

Изображение
Але шлях пройдений, добре, що у затінку. Короткий перепочинок та фотосесія на скелі над урвищем. Відчуття польоту як на Титаніку.

Изображение
Тут же й невеличкий перекус ізюмом та курагою. І знову в гору. Йти стає дедалі важче, сипуха повзе. Але з використанням трекінгових палиць потроху освоюєш техніку підйому. Тому темп досить пристойний. Йдемо стандартним графіком 45 хвилин ходу, 15 перепочинок. Сонце потроху сідає за обрій і стає трохи прохолодніше. Десь за горою із заходу починає трохи гуркотіти. Навіть і не уявляли, що в такий час у цьому місці Туреччині може бути дощ (це враження від спілкування з Vovinom, який казав, що в цю пору року від спеки мозок кипить, і про воду з небес можна тільки думати).
Стежка різко звертає ліворуч, дає різко вгору і стає глиняною. Еге ж бо. А тут і мої вібрами забуксували. Йти приходиться широким траверсом як на гойдалці постійно на ребрах черевиків. Десь на середині підйому починає накрапувати дощик. Одразу ж на думку сплив вираз: «А що може бути гіршим за сипуху? Тільки мокра сипуха!!!». Тому якимось чином сталось, що ми з дружиною різко додали темпу і вискочили на цей пагорб, ну і одразу ж вдяглись та обернули наплічники. Алла трохи замешкалась, тому на пагорб піднялась коли вже поливало на повну. Скажу чесно – злива з грозою на такій висоті, та ще й у кам’яному мішку викликає клопіт, особливо коли блискавка лупить десь зовсім поруч. Тому вирішили трохи перечекати. Дощ лив, перемішуючись з градом. Аж раптом почули дивний гуркіт, що доносився звідусіль. Спочатку було незрозуміло, що це – дощ, чи град. Аж раптом побачили, що це на стінках починають стікати водоспадики. Причому спочатку з брудною водою, а потім вже й чистою. Таке бачили перший раз у житті, явище – просто заворожую. Дощ закінчився десь за пів години. Декілька разів пускався град. Алла не стала чекати, та потихеньку пішла далі. Ми з дружиною почали рухатися за нею за декілька хвилин. Подальший підйом пологий, але затяжний. Наприкінці дня (який виявився таким довгим) потихеньку вийшли до рівного місця. Краєвид навколо вражаючий. З усіх сторін попід скелями лежать сніжники. Глянув на ЖПС. Еге ж бо – а ми вже на висоті понад 3000 м. Круто. Так високо, ще не був жодного разу у житті. Побачили невеличкі галявинки під палатки, трохи нижче стежки. Розбиваємо табір, готуємо вечерю на пальнику. Ну і чекаємо вечора, тим більше, що небо вияснилось і знов почали грати фарби на скелях.

Изображение

Изображение
Так під гомін потічка, що журчав десь у скелях попереду нас і полягали спати. Ще один цікавий день.

04-08-2011 дол. Караяллак – перевал Чілікбуйдуран – озеро Дірек гьолю (9 км. 3050 – 3457 – 3100 м.)

Ночували гарно, тільки з вечора важко було заснути, не знав куди дівати ноги, все ж таки давалась втома вчорашнього підйому. Ранок видався просто чудовий. Сонячно, чисто, тільки знизу долиною вверх піднімались невеличкі хмарини, але нас вони минали, притискаючись до скель.

Изображение
Наразі вирішили піти покататися на сніжнику. З виду він ось тут, зовсім поруч, але чи то повітря таке чисте, чи що, але «пиляти» виявилось досить пристойно. Та й за розміром він виявився у декілька разів більше ніж думали спочатку. Ковзання виявилось не дуже, але приємно все ж таки в серпні походити по снігу та покидатися сніжками.
Потім поснідали і почали збиратися.

Изображение
Поблизу стежкою проходив місцевий чоловік. З ним коні, навантажені наплічниками. Питаємось, що це таке? Виявилось, чоловік заробляє тим, що організовує відпочинок іноземних туристів (такий собі портер). Тобто вони (іноземці) ходять від точки в точку. При цьому з вантажу тільки дитячий рюкзачок, в якому трохи їжі та пляшка води. А портери везуть кіньми основний вантаж, організовують вечерю та відпочинок. Трошки пофотались поруч з кіньми, зібрали табір, та почали підніматися вгору.

Изображение
Підйом в принципі неважкий, на винятком деяких ділянок, де повзе сипуха. Отже десь за годину набрали висоти майже 350 м, і дійшли до джерела.
Вода добра та прохолодна, вирішили трохи перепочити, тим більше, що вгору залишилось зовсім трохи. Невеличка фотосесія Алли в одному з гротів та тому боці долини.

Изображение
Поки стояли біля водички до нас приєднались дві невеличкі групи. Сім’я з Чехії, та двоє молодят зі Словаччини. Трохи поспілкувались з ними і залишивши їх перепочивати пішли далі на перевал Чілікбуйдуран.

Изображение

Изображение

Отже, приблизно хвилин за сорок були наверху. Ось і перевал – висота 3457 м. Зупинилися, фотосесія.

Изображение

Изображение
На ту сторону від перевалу відкривається велична панорама на плато ЕдіГьолер (Сім озер). Марсіанський пейзаж. Все рожево-червоного кольору, і майже зовсім не видно рослинності. Подекуди видно невеличкі сніжники та обрамляючі скельні виступи. Ліворуч видно вершину г. Емлер. Підйом на неї заплановано назавтра. А зараз, після невеличкого перепочинку пішли до озера Дірек Гьолю. Невеличкий спуск, причому йти дуже просто, вся дорога являє собою широченний пологий уклін засипаний рожевою щебінкою. Йдеш як на подушках. Тільки хрустять камінці як на морозному сніжку. По ходу відкриваються гарні види на деякі скелі, в лощинах видно, що лежить сніг.

Изображение
Приблизно за годину підходимо до озера. Дорогою зустріли отару овець. Зовсім не такі як у нас. Бурого кольору і курдючні. Але м’якенькі.

Изображение
Біля озера – наверху, видно багато стаціонарних наметів та домівок. Але майже всі вони були порожні, мабуть туристи розійшлись. В одному з наметів продають пиво. За весь час вже трохи скучив. Тому домовившись про ціну, а просили багацько, але на Сході треба торгуватися купив три бляшанки. На вечір. Запитав у хлопів, що торгували пивом, де тут можна стати? Кажуть – де завгодно, ставайте, ніяких обмежень немає. Тому вирішили стати біля самого озера.
Підійшовши до озера, почали шукати місце під табір. Місць скільки завгодно, рівненькі майданчики. Вибрали найкраще. Розбили табір і почепили наш прапор. Поруч з озером велично здіймається г. Діректаш. До речі висотою вона понад 3500 м. Хоча на вид значно нижча.

Изображение

Изображение
Потім пішли скупалися. До речі вода виявилась не дуже холодною. Спочатку думали, що буде льодова, але озеро непроточне, тому водичка температурою градусів +12-13. Багато не поплаваєш, але не кричиш коли залазиш.
Так і збіг день. На пальнику зготували кашу. Повечеряли та випили пива. Як стемніло – піднявся місяць і виявилось, що вид на озеро – просто чудовий, у тихій воді відбивається місячний шлях. Гарно. На тому й полягали спати. Увечері вирішили зробити дньовку на один, чи два дні та походити в різні місця плато ЕдіГьолер.

05-08-2011 озеро Дірек Гьолю – г. Емлер та назад дньовка (10 км. 3100 – 3727 – 3100 м.)
Цей день був днем відпочинку. Піднялись досить пізно – десь о сьомій – розбудило сонечко, що піднялось і почало припікати. Звернув увагу, що на такій висоті сонце дуже яскраве і більше засліплює, аніж гріє. Тому з самого ранку вдягнулися в одяг з довгими рукавами, наділи шляпи з полями та сонцезахисні окуляри.
Після сніданку вискочив на пагорб над озером – оглянутися. Вид на озеро зверху незвичайний. На фоні червоного каміння воно має темно лазурний, майже чорний колір.

Изображение
Вийшли за півгодини та попрямували до Емлеру. Шлях неважкий, тим більше, що йти вже ходженим маршрутом. Йдемо не поспішаючи, розглядаючи все навколо. Подекуди прямо з каміння виростають квіти. Вражає, як вони тут вживаються? Начебто немає ні ґрунту, ні води. Але ж ростуть і причому дуже гарні.

Изображение
За годину виходимо до знайомого перевалу. До вершини залишається піднятися близько 200 метрів. Видно, що схилом протоптані стежки, тобто місце користується значним попитом.

Изображение
Трохи похекали після підйому на перевал і пішли догори. Десь посередині підйому зустріли групу туристів, що вже підкорили вершину і повертались у табір. Виявилось, що люди з Великобританії, і знову ж таки всі пристойного віку. Обмінялись парою привітань, побажали успіхів та розійшлись. За 20 хвилин були на вершині. Причому останні декілька метрів всі гнались поперед іншого, щоб першим зайти на вершину. Перемогла дружба.
В вершини Емлеру відкривається кругова панорама на весь масив Аладаглар. Особливо гарні скелі на південь від вершини. На верхньому знімку видно найвищу точку масиву Аладаглар, г. Кизилкая 3767 м. (над сніжником на передньому плані). Гарно видно долину Караяллак, якою мі підіймались напередодні, видно села Чукурбаг та Марти.

Изображение

Изображение
На північ десь за кілометр від Емлеру видно г. Демірказик (Залізний гвіздок) – який донедавна вважався найвищою вершиною Аладаглар – 3756 м.
Висота Емлеру 3727 м, що досить точно зафіксував ЖПС.

Изображение
Невелика фотосесія, фото в різні боки та групове.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
І спускаємось донизу. Спуск виявляється ще легшим за підйом. Тим більше, що поспішати нема куди. Йдемо потихеньку, та придивляємось до красот, що не були виявлені раніше.
Дорогою зустріли місцевого пастуха, що пас вівці. Порозмовляли з ним мовою жестів, запитали, чи можна у них купувати айран? Сказав, щоб увечері зайшли до їхньої домівки, що знаходилась неподалік від нашої стоянки. Вернулись на озеро, приготували обід, а потім гуляли, купались та загорали. Увечері сходили до пастуха і нас пригостили айраном. Небагато – десь із літр, але гроші брати не схотіли, хоча я й настоював. Ну що ж, подякували, побажали здоров’я. Та пішли у табір. Увечері зготували невеличкий супець, закусили айраном, нагріли чаю, а потія як зайшло сонце, та вийшов місяць ще з годину дивились на місячний шлях, що віддзеркалювався в озері та ділилися враженнями. Наступного дня вирішили прогулятися до цирку Пантир Кірі, що знаходився південніше від нашої стоянки, та подивитися там на величезні прямовисні скелі. На тому й полягали спати.

06-08-2011 озеро Дірек Гьолю – Пантир Кірі дньовка (7-8 км. 3100 – 3300 – 3100 м.)

Піднялись о сьомій ранку. Снідати не було ніякого апетиту, тому попили чаю та пішли в південному напрямку схилом над озером. З пагорба відкривається футуристичний вид на цирк Пантир Кірі. Така собі чаша, яка з усіх боків обрамлена скелями по 200-300 метрів заввишки.

Изображение

Изображение
Всюди на схилах сніжники. І в деяких місцях доволі круті, тому посідали верхи на піддубники, майже годину брали уроки катання сніжниками в серпні ))). Далі дорога повела нас на невеликий уступ, яким мі вийшли на площадку у підніжжя Діректашу з південного боку, а звідти вже траверсом пішли вздовж вертикальних стінок цирку по лінії осипу.

Изображение

Изображение
Всюди із каміння ростуть різноманітні квіти, вкотре вражає, як вони тут можуть жити? Голе каміння і більше нічого.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Ось таким чином погулявши 3-4 години, і зробивши кільце цирком почали спускатися до озера.
Вечір знову вразив своїм заходом сонця та грою фарб на скелях.

Изображение

Изображение
А ніч, місячним шляхом на озері.

Изображение
На тому й полягали спати. Завтра починаємо спуск вниз. Головний напрямок водоспади Копузбаші.

07-08-2011 озеро Дірек Гьолю – дол. Ходжер (12 км. 3100 – 1600 м.)

Підйом зранку о 6-00. Розуміємо, що знову може бути жарку вато, особливо нижче, тому швиденько збираємо табір, готуємо чай, снідаємо і десь о 7-15 виходимо.
Невеличкий підйом на перевал. З нього відкривається чудовий пейзаж на плато Едігьолер на захід на долину Хаджер на схід. Пейзажі вражають своєю величністю.

Изображение

Изображение

Изображение
Начебто все поруч, але навіть за ЖПС по прямій до гори, що перегороджує вхід до долини (на фото) не менше 7 км. Тобто з далеку не видно масштабності гір.
Спуск в долину середнього ступеню складності. Є непогана стежка. Спуск складається з трьох-чотирьох ярусів. Стрімкий серпантин схилом на 200-300 м, а потім лінійна ділянка з невеликим ухилом. Тобто є час відпочити. Тому загальний темп руху досить високий. Але ж як гарно навкруги. Футуристичні скелі, дуже яскраві квіти. До речі, нижче 2700 починається розмаїття квітів:

Изображение

Изображение

Изображение
Причому більша кількість з них мають рожевий та фіолетовий кольори.
За кілька годин спуску підходимо до межі лісу. Спуск в цьому місці слабко похилий з прямими ділянками. Ліс виростає на очах просто казково. Начебто його тільки-но було видно вдалині як невеличкі деревця, і от за кілька хвили ми вже серед вікових сосен у два обхвати завтовшки.

Изображение

Изображение

Изображение
Повітря у лісі просто неймовірне, відчувається сильній запах розжареної хвої. Іноді навіть закриваєш очі і відчуваєш його присутність. Ну і взагалі дуже гарний краєвид. Дерева просто висять на прямовисних скелях, інколи відчувається, що ти на південному схилі Криму десь над Ялтою.
Лісом прокладена широка торна стежка. Видно, що сюди їздять автомобілі. Йти легко та приємно. Навіть невеликий підйом в районі перемички дається легко та невимушено. Темп невисокий, постійно зупиняємось та фотографуємо.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Десь за 3 години прогулянки лісом доходимо до джерела Соук-Пінар. Тут обладнане під ночівлю місце. Є невеличка хатинка з верандою, потів окрема веранда і навіть обладнана вбиральня. Трохи посміхнулись – такий собі «повний фарш». Вирішили намет не розбивати, а лягти у хатині. Тим більше видно, що нещодавно тут був ремонт, стіни всередині викрашені лаком, дах вкритий свіжим комишем, підлога хоч і бетонна, але рівненька.

Изображение
Вечерю готували на дровах. Перший раз за декілька днів. Зготували чудову вечерю. Дуже приємно було ввечері посидіти біля справжнього вогнища під стрекотіння цикад і випити сто грамів коньяку.
Розстелили прямо на підлозі кори мати та лягли відпочивати. Назавтра остаточний спуск до водоспадів.

08-08-2011 дол. Ходжер – с. Копузбаші (18 км. 1600 м – 800 м.)
Зранку прокинулись о 6-30. Алла прокинулась значно раніше, ще було темно і пішла подивитися, що твориться навкруги. Вона більше полюбляє ліс. А нам з дружиною подобається все, що красиво, тобто майже все. Не поспішаючи зібрали речі, зварили кашу, заварили кави. Тут не стояло питання встигнути до спеки. В лісі прохолодно. Тим більше що майже весь сьогоднішній маршрут буде проходити лісом. Тому вийшли пізно. Після дев’ятої ранку.

Изображение

Изображение

Изображение
Знову йшли і насолоджувались лісовим сосновим повітрям. Як почало припікати, звідусіль почали кричати цикади. Причому так голосно, що глушили розмови. Приходилось навіть підвищувати голос. На одному з дерев побачили цикаду. Схожа на дуже велику муху, така розміром з метелика бражника. Сантиметрів 5. А цвірчить як.
Після соснового лісу починається стрімкий спуск серпантином і починають зустрічатися листвяні дерева та чагарники. Одразу ж загальна картинка трохи погіршала. Зник приємний хвойний запах. Але що ж поробиш. Так за годину після виходу з хвойного лісу вийшли до широкої автомобільної дороги поблизу невеличкого селища (назва Улупінар). Так ми і сіли на перехресті доріг і вирішили трохи перекусити.
Тим часом дорогою їхала якась машина. Виявилось це автотуристи вирішили проїхатись та оглянути навкруги. Така собі сім’я. Одна з дівчат розмовляла англійською. Дуже здивувались, коли взнали, що ми з України. А ще більше здивувались від того де ми були. Почали поглядати на нас з якимось іншим інтересом, а потім запропонували пакет фруктів (абрикосів, яблук та груш). Королівський дарунок. Мабуть вигляд у нас був дуже суворий!!!
Постоявши, ще пару хвилин і зрозумівши, що вгору на їхнім авто не заїхати (а туди можна або уазиком, або джипом) підказали нам, що до Капузбаші ще 12 км, розвернулись, та поїхали назад.
Ну що, 12 км. рівною дорогою це небагато. Тім більше, що було тільки пів на другу. Вийшли на дорогу та почимчикували вниз. Дорогою зустріли групу місцевих жінок, що йшли вверх до села. Побачивши «прикид» наших дівчат мабуть подумали, що ми турки і щось почали до них белькотіти турецькою. І відчепились тільки після нашого «непанімай».
Подекуди на скелях повз дороги зустрічаються такі ось печерки, дуже схоже на наш Крим. Що воно таке, і звідки воно взялось спитати не було у кого, тому оглянувши їх, та залізши в якусь з печерок пішли далі.

Изображение
Загальний час спуску склав приблизно години 4-4,5. Декілька разів спробували знайти місце під ночівлю поруч з дорогою, але жодного пристойного місця не знайшлось. Тому вирішили йти у саме село, і там вирішити як бути далі.
Приблизно за пів кілометри від села дорога стала вимощена плиткою, а повз дороги було багато пакунків з новими порціями плитки. Повз дороги почалися відгороджені полянки. Так потихеньку ми і зайшли до села.
Воно мальовничо розкинулось схилами вище головної дороги. Коли почали підходити ближче до центру нас почала оточувати гурба дітей.
Потім увечері дружина казала, що це було схоже на фільм про те, як якість туристи (дослідники в експедиції) заходять всередину африканського селища і за ними біжить гурба дітей, заглядають в обличчя, щось кажуть і посміхаються. А тут така історія насправді. Дітей було кілька десятків, всі бігли наввипередки, кричали «ХЕЛО», а потім сміялись. Дружина казала, що в цей час відчувала себе суперзіркою голлівудського фільму. Спочатку це було незвично і прикольно, а потім почало напрягати.
Десь в центрі села побачили гурбу літніх чоловіків, що сиділи біля одного з будинків. Підійшли до них (насправді підійшов я, а дружина з Аллою залишили трохи позаду) і почали запитувати, про те де можна повечеряти та відпочити. Зрозуміли тільки коли сказав пансіон. Одразу ж показали, що всі пансіони у кінці села. З тим і пішли. Діти так і бігли за нами, причому їх кількість ще збільшилась. Дорогою зустріли молодого чоловіка, в подальшому виявилось, що це місцевий вчитель. Ім’я Алі (молодий, всього 24 роки). Він розмовляв англійською. Одразу за 1 хвилину розказав де і що є, і що найбільш приємно одним словом розігнав всіх дітей. АВТОРИТЕТ. Як виявилось далі Алі не тільки вчитель, а ще й доглядач водоспадів. Але це ми взнали вже наступного дня. А поки що пішли нижче села до пансіонів. Дорогою нас перестрів чоловік, що запропонував перекусити у нього в кафе. Добра людина. Ми у нього не тільки повечеряли і відпочили, але як виявилось потім – він провів для нас екскурсію водоспадами, а потім ще й відвіз власною машиною до м. Аладаглар. І все це за невеликі гроші.
Поки готували вечерю встигли трохи привести себе до порядку, помилися та перевдягнулися.
А ввечері був чудова вечеря зі свіжої форелі, зготовленої на грилі і политої лимонним соком, та безлічі овочів, свіжого лавашу, дині та винограду. І ще й з пивом. Вся вечеря на трьох – трохи більше 200 грн. Увесь вечір хазяїн підходив до нас і намагався зав’язувати бесіду (веселив гостей). За офіціантів були його син та дружина. Так в бесіді домовились про те, що він може нас відвести до міста. Я так розумію, що туристів в цих місцях не дуже багато, тому наш внесок до його бюджету – суттєвий.
А ночували ми безкоштовно, на веранді на подушках та ковдрах. Під нами шуміла гірська річка. Фантастика.
Напились на ніч чаю з якимось варенням, і з великими враженнями та насолодою завалилися спати. Ніч була тепло, тому спали як вбиті.

Изображение

09-08-2011 с. Копузбаші – м. Аладаглар – м. Адана – виїзд до Фетхіє

Прокинулись вранці за звичкою о 6-30 і ще з пів години просто валялись на ковдрах. Зранку у нас був чудовий сніданок з свіжоспеченого лавашу, овочів, меду, сиру, масла та чаю. Причому хазяїн показував як все це правильно коштувати. З лавашу робиш такий собі конвертик, в нього обертаєш шматочок сиру та овочі і потім їси, а солодке – всередину сир, потім мажеш зверху масло, мед і з чаєм. Фантастично смачно.
Після сніданку зібрали речі, завантажили в машину і поїхали на водоспади. Вони знаходяться трохи нижче (може з кілометр) нижче села.
До речі, що стосується водоспадів Копузбаші. Явище якесь неймовірне. Всі водоспади вириваються прямо зі скелі, тобто всередині скелі підземна річка, яка виривається на простір прямо з вертикальної скелі. Ми думали що це струмок, який там!!! Величезний потік діаметром декілька метрів зі всієї сили струменячить з висоти понад 20 метрів. От такий собі струмочок.
При цьому навкруги стоїть хмара водяного пилу, а коли виглянуло сонечко заграла веселка. Пару разів при зміні вітру нас просто накривало водяною хмарою і всі за одну мить ставали мокрими, ледве встигав ховати фотоапарат.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Багато розповідати про водоспади не буду. Більш детально з ними можна ознайомитися в інеті, наприклад ось тут:
http://turkey-nature.ru/index.php/national-parks/aladaglar-national-park.html
Водоспад не один. За пару сотень метрів перед ним водоспад зовсім іншого виду. Висота його понад 60 метрів. Є ще декілька невеличких водоспадів на стіні, і один великий водоспад з іншого боку гори. До нього ми поїхали трохи пізніше.

Изображение

Изображение

Изображение
Про те, що він такої висоти нам розповів Алі, якого мі зустріли тут же. І саме тут він вже й розпівів, що він вчитель історії, що йому 24 роки, неодружений, і те, що влітку він працює доглядачем на водоспадах.

Изображение

Изображение

Изображение
Отак десь годину ми оглядали водоспади, а потім завантажились в машину і поїхали глянути ще один водоспад, а після цього їхати до м. Аладаглару.
Дорога до Аладаглару це щось особливе. Вузька смуга дороги, нависаючі скелі, глибоченні урвища, постійні осуви та каміння на дорозі. Взагалі відстань у 50 км. Подолали година за 3. Дорогою зустрічали декілька машин, причому в одної з них увесь час вилітала ступиця заднього колеса, і він їхав на чесному слові. На одному з віражів ми його зустріли вже без колеса, а саме колесо вилетіло та застрягло в колючому дроті метрів за 10 нижче на схилі. Камікадзе.
Дорогою ми пару раз зупинялись, один раз біля джерела попити водички, а інший, наш водій зупинив зустрічну машину, типа нашої газельки, про щось поспілкувався з водієм, потім той йому витягнув з кузова пару кавунчиків і декілька гронок винограду. Їх ми й оприходували неподалік біля річки.

Изображение

Изображение
Так і доїхали до міста Аладаглар. Дуже тепло розпрощалися з наших хазяїном, відтерли з наплічників пил і за годину виїхали на Адану. Проїз коштує 10 лір з людини.
Дорога минула швидко, бачили велику гідроелектростанцію, декілька річок. А потім, коли виїхали на рівнину тут відкрилися типові сільськогосподарські пейзажі. Район Адани це «житниця» Туреччини. М’який, вологий субтропічний клімат. Все росте як на дріжджах. Кукурудза заввишки понад 3 метри. Ух.
В Адану автобус прибув на сільський автовокзал, там купили хліба (турецькою – екмек). Зголодніли. За 1 ліру з людини переїхали на центральний автовокзал, де одразу ж домовились про переїзд до Фетхіє. Проїзд 60 лір. До автобуса було ще майже 3 години, тому пішли до кафешки пообідати. Їжа різноманітна, тільки добряче поперчена, ціни знову ж таки ліберальні. Обід коштував 7-8 лір (до 40 гривень).
Побродивши трохи по автовокзалу дочекались нашого автобуса, сіли та виїхали до Фетхіє.

10-08-2011 – 13-08-2011 Фетхіє

Вночі їхали трасою від Адани до Анталії вздовж узбережжя моря. Інколи вночі прокидався від дуже крутих поворотів автобуса і спостерігав місяць який відбивався у морі. І знову засинав. Прокинулись вже вранці, на під’їзді до Анталії.
На пероні автовокзалу до нас підійшов дядька – представник компанії перевізника і сказав, що від Анталії до Фетхіє буде окремий автобус. Допоміг витягнути та перенести речі. А потім хвилин з 30 знаходився поблизу нас, а коли підійшов автобус, то допоміг завантажити речі і побажав гарної дороги. От це сервіс. Класс.
До речі в автобусі (а це здоровенний мерседес) було всього декілька чоловік. Нас троє, і ще двоє людей, які потім вийшли по дорозі. Сам переїзд до Фетхіє склав близько 2,5 годин. Причому їхали не узбережжям, а навпростець, через гори.
Водій, як сказала дружина був схожий на агента 007, такий собі колоритний чоловік. А стюарт постійно підходив і пропонував каву. Ми думали розчинну, тому спочатку відмовлялись, а потім запитали щодо турецької. І за пару хвилин отримали по чашці (не пластиковому стаканчику) ароматної запашної заварної кави. Ще один плюс автоперевізникам.
Дорога проходить сучасним шосе, швидкість пристойна, чудові гірські пейзажі. Ми сиділи на першому сидінні поруч з водієм і все було чудово видно.

Изображение
Прибули до Фетхіє десь об 11. Тобто ще майже повний день у запасі. Одразу ж на вокзалі до нас набігла купа місцевих робітників і навперебій почали пропонувати розміщення. Діапазон цін широченний. Ми не збирались, сидіти на пляжі та гріти пузо, тому сподобався варіант невеличкого пансіону прямо в центрі міста біля гавані. Дуже зручно добиратися в будь-яку точку міста. І море поруч. Пансіон утримує сім’я (два брати та їх родина) – назва «Pansion Cetin». Ціни демократичні. За номер ми платили 30 лір (140 грн.) із сніданком. Номер невеличкий, але з кондиціонером, душем та балконом. Алла розмістилась в одномісному номері за 15 лір на добу.
Тут же в пансіоні є кафешка де можна трохи перекусити, попити чаю та кави, апельсинового фрешу. Ціни також 1-2 ліри. Господарі привітні, розмовляють англійською, німецькою та французькою. Так що все що ми хотіли узнати про Фетхіє ми узнали.

Изображение

Изображение

Изображение
Ну а далі почали знайомитись з містом. З’їздили на міський пляж (пісок, але не сподобався, море каламутне і дуже солоне).
А от що сподобалось, так це денний круїз морем «12 островів».

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Всього 30 лір – і 3 10 ранку до 7 вечора ми ходили вздовж узбережжя, пришвартовувались у чудесних острівних лагунах з лазурною чистою водою і плюс непоганий обід. Рекомендую. Вражень залишилось море.
Так увечері стомлені, але з цілим багажем вражень повернулись до пансіону. Тут же увечері домовились з господарем, щоб наступного дня пригнути з пара планом (параглайд).
Пару дзвінків і все. Наступного ранку нас забрали на таксі прямо з пансіону і відвезли до Олюденізу (це таке курортне містечко в 10 км південніше узбережжям за хребтом від Фетхіє).
Вартість стрибка з трансфером 150 лір. Це приблизно 700 грн. Але ж який стрибок. Майданчик для стрибків знаходиться майже на вершині гори Бабадаг на висоті близько 1800 м н.р.м. В момент відриву параглайд виносить вище гори. Тобто понад 2000 м. Панорама навкруги просто чудо. Сам польот складає 40-45 хвилин. Але як же ж гарно. Я брав власний фотік та пофотав все навколо. Фотають тебе і інструктори, але вартість їх фото складає 50-60 лір. Дофіга. Але вони не проти того, щоб фотав ти сам.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Після польоту ми ще вийшли на пляж та трохи покупались. Водичка в цьому місці чиста, тепла. Пляж піщаний. Для любителів погріти пузо – райське місце. Одна проблема – селище орієнтоване на іноземних туристів. Всі отелі англійсько-американські, тому ціни в кафе трохи кусаються. Тому пообідали ми на виїзді з селища в недорогій кафешці. Повернулись до Фетхіє вже під вечір.
Наступного дня запланували подорож містом. Тим більше, що незадовго до поїздки бачив на сайті, що місто засноване лікійцями і від них залишилась спадщина у вигляді архітектурних пам’яток.
Тому попитавши у господаря пансіону шлях пішли пішки вздовж берега бухти. За час нашого перебування ми познайомились з деякими людьми, які нас вітали дорогою. Всі привітливі. Так підійшли до самого порту.

Изображение

Изображение

Изображение
А звідти, трохи забравши ліворуч від узбережжя вийшли до старого амфітеатру.

Изображение

Изображение

Изображение
Отже познайомившись з амфітеатром взяли шлях в гори, що простягаються вздовж узбережжя. Підйом невеличкий, тим більше асфальтованою дорогою. Єдине, що докучає, це спека. За голину-півтори підійшли до розвалин старої турецької фортеці, з якої відкривається чудова панорама на місто.

Изображение

Изображение

Изображение
Ще далі дорогою побачили кафешку і зайшли чогось попити, бо спека дошкуляла. Там вичвилось, що апельсиновий фреш за стакан (300 грамів) коштує 2 ліри (це десь 9 грн). Ну ми з переляку випили по 3 стакани з льодом. Трохи посиділи і пішли дивитися на лікійські гробниці, що вирублені прямо у скелі вище схилом від дороги.

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Взагалі дуже цікаво. Вхід до гробниць платний, але ми перелізли через паркан трохи нижче каси і полазили самостійно. Ну от такі ми.
Ну і наостанок зайшли до місцевого центрального парку та подивилися на пальмові алеї.

Изображение
Увечері зібравши наплічники пішки дібрались до автовокзалу (10 хвилин), сіли на автобус та о 19-00 поїхали до Стамбула.

14-08-2011 Стамбул – Кривий Ріг
О 9-00 були в Стамбулі. Знову приїхали на автостанцію, від неї до аеропорту, здали наплічники в багаж і поїхали в центр міста, щоб все ж таки побачити Султан-Ахмет.
Добре, що дорогою нам попався російськомовний чоловік, який розповів нам як краще, та найшвидше доїхати. І справді за півгоди після виходу з метро були вже на місці.

Изображение
Спочатку зайшли в найбільшу мечеть Турції. Видно, що це візантійський храм, до якого вже потім були прибудовані мінарети.
Мечеть вважається музеєм, тому на вході величезна черга. Відвідувачів пускають порціонно, при цьому обов’язково потрібно знімати взуття. На відміну від попередньої мечеті (діючої), до якої ми заходили при перших відвідинах Стамбулу, тут ніг не миють, тому чесно кажучи с цій мечеті стоїть важкий дух (як в конюшні). Але все інше просто вражає свою величність. Величезний розписний купол, арочна стеля, вітражі.

Изображение

Изображение
Атмосфера непогана, тільки дуже багато людей.
Після мечеті пішли далі до самого Султанського палацу, дорогою оглядаючи місцеві пам’ятки архітектури. Також зайшли в гробниці місцевих султанів (Ахмета, Сулеймана тощо).

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение

Изображение
Ну а на зворотному шляху накупили сувенірів та солодощів і спокійно собі поїхали на метро до аеропорту. Переліт та посадка виявились нормальними. Так, що через декілька годин були вже дома. На тому наша подорож і закінчилась.
Враження від відвідин Туреччини виявились просто вражаючими. Все сподобалось. Гори, водоспади, і саме море. Рекомендую Туреччину, як гарне місце для активного відпочинку.




Приблизна нитка маршруту (загальна протяжність походу, з радіальними виходами – близько 100 км)

Изображение

Изображение


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 09.04.2010
Посты: 266
Откуда: г.Винница



СообщениеПн сен 03, 2012 12:10 


Респект и уважуха, спасибо за подробный отчёт и фотки )
Так держать )
_________________
Хочешь быть счастливым - будь им )
well-way.com


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеПн сен 03, 2012 12:15 


Ветка маршрута

Изображение


Зарегистрирован: 16.06.2009
Посты: 442
Откуда: Кривий Ріг



СообщениеВт сен 04, 2012 22:44 


Виявляється, у 2011 році була криворізька експансія до Туреччини - зустріли групу з Кр.Р. в районі Текірова


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеЧт сен 06, 2012 12:04 


To Inguri
Того року в Аладазі бачили чехів, словаків, швейцарців, англійців, турків. А от нашомовних - жодного. Та й взагалі деякі з днів зовсім нікого не бачили з людей.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14.01.2012
Посты: 71
Откуда: Łódź



СообщениеВс май 24, 2015 11:34 


Сергей и коллеги -вопрос по воде : если вода из источника Вы её кипятили или чистили таблетками ?


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеПн май 25, 2015 19:59 


На Аладагларе воду вобще не чистили. Ходили летом, поэтому все маршруты расчитаны по принципу точка-точка. От источника к источнику. В источниках вода родниковая - очень холодная и чистая. Были там два раза. Всегда пили и проблем ни у кого с желудком не было. Ну и прочих последствий.
Летом источников мало (пересыхают почти все). Вода есть на входе в долину Эмли, потом ист. Акшам-пинар в сторону долинки где Пармак-кая. Затем на Эзневит яйле. Далее на входе в долину Караяллак. Следующий перед перевалом Чиликбуйдуран. Потом возле озера. Далее в долине Ходжер (источник СоукПинар) - возле него сейчас построили шикарный домик.
Летом 2014 г. мы еще раз прошли этим маршрутом быстрее за 2 дня. У всех была высокогорная аклиматизация, поэтому убрали одну аклиматизационную дневку на 2200 и на день сократили пребывание не Эдигьоле.
Единственное, когда кипятили воду, во время стоянки на оз. Дирекгьолю. С собой была бензиновая горелка. А если совсем невмоготу с кипяченой водой, то чистую родниковую водичку можно набрать в любом из лагерей, над восточным берегом озера на пригорке. Там у них по шлангам организован водозабор из источника, что выходит где-то выше в кулуаре.
Если хотите пройти этим маршрутом, то у меня есть карта и растр и вектор под Гармин. На ней есть все основные точки. Могу дать консультацию по добиранию и выезду.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14.01.2012
Посты: 71
Откуда: Łódź



СообщениеПн май 25, 2015 21:33 


Сергей спасибо, я хожу без GPS , в основном интересует меня где взять воду ,карту Вашу с местами ночёвок я распечатал,возможшо использую, маршрут у меня немного другой - я сначала иду на Эрджияс потом автостопом до Капузбаши,Хаджер,Эдиголер,и через Карасай до Пармаккая дальше радиалка к Калди и возврат через Эмли,за любые подсказки и советы заранее спасибо.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеПн май 25, 2015 22:38 


BradPitt писал(а):Сергей спасибо, я хожу без GPS , в основном интересует меня где взять воду ,карту Вашу с местами ночёвок я распечатал,возможшо использую, маршрут у меня немного другой - я сначала иду на Эрджияс потом автостопом до Капузбаши,Хаджер,Эдиголер,и через Карасай до Пармаккая дальше радиалка к Калди и возврат через Эмли,за любые подсказки и советы заранее спасибо.


Ну смотрите. У меня есть эта карта (с маршрутом) в немного лучшем разрешении и чуть больше по размеру (почти весь массив) + есть карта-хребтовка всего массива Аладаг (растр). Будет интересно, дайте адрес электронки, я могу сбросить на почту.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14.01.2012
Посты: 71
Откуда: Łódź



СообщениеВт май 26, 2015 18:09 


|#smile748| Карту с удовольстаием скачаю,киньте пожалуйста на universumcom@gmail.com ,спасибо


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеСр май 27, 2015 09:00 


BradPitt писал(а):|#smile748| Карту с удовольстаием скачаю,киньте пожалуйста на universumcom@gmail.com ,спасибо

Карты сбросил.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 14.01.2012
Посты: 71
Откуда: Łódź



СообщениеСр май 27, 2015 18:10 


Спасибо,получил.


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 23.03.2008
Посты: 443
Откуда: Кишинев



СообщениеЧт июн 04, 2015 07:27 


Привет!
Меня этот район интересует, в планах значится, а карт нету.
Если не жалко, сюда buzatu@list.ru киньте
_________________
Буква "р" в слове "понедельник" означает "радость"


Аватара пользователя

Зарегистрирован: 30.08.2012
Посты: 107



СообщениеЧт июн 04, 2015 08:52 


Отправил. Пользуйтесь.
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  1, 2, ВСЕ

Быстрый ответ
Имя пользователя:
Заголовок:
Сообщение:

Смайлики
|#smile805| |#smile807| |#smile806| |#smile24| |#smile706| |#smile709| |#smile710| |#smile714| |#smile715| |#smile718| |#smile722| |#smile725| |#smile726| |#smile728| |#smile729| |#smile735| |#smile737| |#smile739| |#smile748| |#smile766| |#smile746| |#smile749| |#smile772| |#smile773| |#smile615| |#smile614| |#smile612| |#smile606| |#smile603| |#smile602| |#smile792| |#smile785| |#smile784| |#smile780| |#smile778| |#smile701| |#smile703| |#smile716| |#smile740| |#smile752| |#smile757| |#smile761| |#smile764| |#smile765| |#smile770|
Ещё смайлики…
Добавить изображения
Advanced BBCode Box 3: Страница помощи   Жирный текст Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст Верхний индекс Нижний индекс Горизонтальная линия Выравнивание по левому краю Выравнивание по центру Выравнивание по правому краю Маркированный список Нумерованный список Элемент списка
Код Цитата Спойлер Скрытие от гостей Вставить текст не касающийся темы (оффтоп) Ссылка на Web адрес Вставить Email адрес Вставка в сообщение ссылки на IMG изображение Вставить иконку Вставить слово поиска Вставить ссылку на BBvideo видео ABBC3_YOUTUBE_OLD Вставить Видео с Youtube
Цвет шрифта
Вопрос
Двадцать один минус шестнадцать = ? (введите ответ цифрами):
Этот вопрос предназначен для предотвращения автоматической отправки форм спам-ботами.
   

 Похожие темы   Ответы   Просмотры   Последнее сообщение 
Аладаглар, Каппадокия, Памуккале-Турция
SKYCLUB » Пн ноя 14, 2011 16:06 1, 2, ВСЕ

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

18

2475

Пн фев 17, 2014 13:43

SKYCLUB Перейти к последнему сообщению

Турция: Аладаглар, тропа Апостола Павла, часть 3
Irisk@ » Пн дек 16, 2013 16:55

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

2

1302

Ср дек 18, 2013 11:28

Irisk@ Перейти к последнему сообщению

Турция: Аладаглар, тропа Апостола Павла, часть 2
Irisk@ » Пн дек 16, 2013 16:54

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

0

859

Пн дек 16, 2013 16:54

Irisk@ Перейти к последнему сообщению

Турция: Аладаглар, тропа Апостола Павла, Мерсин - Анталия
Irisk@ » Пн дек 16, 2013 16:43

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

11

8424

Пт дек 20, 2013 22:12

Olechka Перейти к последнему сообщению

ТУРЦИЯ 2011. Фото отчет
dryg.dima » Вс май 15, 2011 18:33 1, 2, 3, ВСЕ

в форуме Отчеты о путешествиях и туристических походах по Турции

43

10479

Чт окт 18, 2012 09:19

Малинка Перейти к последнему сообщению



Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей


Вы можете начинать темы
Вы можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  

По любым общим вопросам работы сайта и форума пишите: info@eurotourist.club
Коммерческие вопросы (размещение рекламы, предложение услуг): reklama@eurotourist.club





Protected by Anti-Spam ACP



При перепечатке или использовании любых материалов с сайта, гиперссылка на http://eurotourist.club обязательна

  Copyright © 1998-2017 Eurotourist